Ситуація на сході України стає все більш напружною й майже щодня під обстрілами гинуть мирні жителі. Ми поговорили з деякими героями наших популярних матеріалів та розпитали їх, чому вони виїхали в більш безпечне місце та чому, на їхню думку, слід евакуюватися зі сходу.
Ангеліна Шостак — депутатка Краматорської міської ради. Коли російська армія відкрито вдерлася на територію України, жінка спочатку не хотіла виїжджати. Але потім передумала.
“Якщо зі мною щось трапиться, наприклад, буде авіаудар і опинюсь під завалами, то я наражаю на небезпеку тих людей, які будуть мене рятувати. Це зайвий клопіт! Зайва робота медикам, рятувальникам й іншим, хто буде забезпечувати моє лікування й порятунок”, — розповідає Ангеліна Шостак.
Та вона не могла залишити під обстрілами свою 78-річну маму. Як і переважна більшість людей похилого віку та казала щось на кшталт: “я вже пожила, я не хочу їхати, я залишуся вдома, зі мною нічого не буде, я якось проживу”. Але Ангеліна підібрала слова, які впевнили маму евакуюватися разом:
“Мій син пішов в територіальну оборону й захищає країну. Я мамі кажу: “Якщо ми не поїдемо, як сину, твоєму онукові, буде спокійніше захищати? Коли він знає, що ми у безпеці, чи тоді, коли він знає, що щохвилини може щось трапитися”.
Читачі Вільного радіо можуть згадати Ангеліну Шостак з цих матеріалів:
Оксана Судак родом з Донецька, й коли у 2014 році війна прийшла туди, жінка вимушена була виїхати в більш безпечне місто — в Бахмут. Після 24 лютого Оксана зрозуміла, що залишатися в Бахмуті небезпечно.
“Я вважаю, що життя в людини є найціннішим, життя дітей є найціннішим. Тому зберегти життя своє й своїх діточок — це найбільша мотивація, щоб ми тимчасово покинули свої домівки. За допомогою нашої армії, яку ми підтримуємо й будемо підтримувати, ми зможемо повернутися до своїх домівок й жити вже у вільній Україні надалі”, — розповідає правозахисниця.
Читачі Вільного радіо можуть згадати Оксану Судак з цих матеріалів:
Руслан Федонюк не один рік працював в Бахмуті судмедекспертом. З початком активної фази війни роботи в бюро судової медекспертизи стало більше. Однак бахмутські колеги через бюрократичні проблеми та захоплений головний офіс в Маріуполі залишилися без роботи. Руслан Федонюк теж евакуювався разом з родиною в безпечніше місце.
“Було небезпечно. Почалися обстріли міста й тому ми виїхали. Це не передбачити — ти не знаєш, куди прилетить наступного разу.
Я за те, щоб люди евакуювалися. Щоб убезпечити себе, своїх родичів, дітей. Так, це не просто. Але у ситуації, яка склалася це треба”, — каже Руслан Федонюк.
Читачі Вільного радіо можуть згадати Руслана Федонюка з цих матеріалів:
В бахмутянки Альбіни Гребенюк є донька Саша. Їй 15 років. Вони довго вагались: їхати чи лишатись. Та врешті, у квітні, евакуювались.
“Я побачила фотографії Бучі (звірства російської армії над цивільними — ред.). В мене дівчинка 15 років. Я зрозуміла, що не зможу її захистити. Тому ми й евакуювалися”, — пояснює Альбіна Гребенюк.
Олександра пересувається на візку, але це не було проблемою для евакуації. Альбіна подзвонила до служби у справах дітей міської ради, й там виділили автобус, на якому вони виїхали у безпечніший регіон.
Читачі Вільного радіо можуть згадати Альбіну Гребенюк та її доньку Сашу з цих матеріалів:
Володимир Весьолкін відповідав за цілу громаду. Він разом з командою спеціалістів розробив план евакуації з різними варіантами розвитку подій. Вже наступного дня після вторгнення з громади почали евакуювати всіх тих, хто цього захотів на той момент. А вже 27 лютого громаду окупували, а евакуація припинилася.
“Я намагався вмовити навіть своїх працівників. Бо я знаю, що вони щирі українці, але вони боялися їхати, бо все життя в Гранітному. Я їм казав: “Повірте, на підвалі ви будете більше шкодувати про те, що ви не евакуювалися. Це буде боляче, і не зрозуміло, чим закінчиться. Ви не будете від себе залежати. Ви будете на правах не людини, а тварини, над якою будуть знущатися”. Й тоді вони розуміли, збирали речі й виїжджали”, — розповідає Володимир Весьолкін.
Він зазначив, що більшість з тих, хто виїхав, були працівники ВЦА. Їх прийняли в інших регіонах, й дехто вже навіть влаштувався на нову роботу. А ті мешканці, які залишилися й чекали на “руський мир”, каже Весьолкін, тепер шкодують: живуть без роботи, без зарплати та якісних продуктів.
“Треба думати не за стіни. Звісно, класно, коли є свій будинок, своя квартира. Але треба думати за частини свої частини тіла й за долю своїх близьких”, — каже очільник ВЦА.
Читачі Вільного радіо можуть згадати Володимира Весьолкіна з цих матеріалів:
Зазначимо, майже щодня в Донецькій та Луганській областях гинуть та отримують поранення мирні мешканці, які ще не встигли або не захотіли евакуюватися. Подекуди люди опиняються під завалами, а дістати їх звідти не можуть довго через постійні обстріли. Без своєчасної допомоги люди можуть вмерти під купою бетону.
Евакуація триває й буде тривати поки дозволяє безпекова ситуація. Але все може змінитися в будь-який момент, як це сталося на Луганщині, де централізовано людей вивозити тепер небезпечно взагалі.
Наразі з Донецької області щодня їде евакуаційний потяг Покровськ — Дніпро — Львів. Він відправляється о 16:30. Також, на сторінках міських рад регулярно публікують інформацію про можливості виїхати. Подекуди місцева влада організовує автобус для вивозу людей, а інколи людей вивозять волонтери.
Читайте також інформацію, яка може бути корисною під час евакуації: