Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
На ділянці майбутнього будівництва у Гощі — трава, кілька грядок з картоплею і нерівний рельєф. Але саме тут на Рівненщині планують збудувати квартал “Відродження” для переселенців із Бахмута. Ідея будівництва почалася з телефонної розмови представників двох громад у 2024 році. За цей час вона встигла викликати гучні суперечки, страхи, громадські слухання й сотні коментарів у соцмережах. Але попри це проєкт продовжує рухатися далі. У громаді, що приймає, вже виділили земельну ділянку і провели перші геодезичні дослідження.
Журналісти Вільного Радіо поїхали до Гощі, щоб побачити місце, де планують поселити переселенців із Бахмута, і зрозуміти, чому у маленькій громаді на Рівненщині вирішили взятися за проєкт.
Проєкт житла у Гощі — це житловий квартал для бахмутян на Рівненщині. Для реалізації проєкту у громаді вже виділили земельну ділянку площею 5,99 га, де планують побудувати багатоквартирні житлові будинки ( хоча в початковому плані бахмутських посадовців ішлося про 10 га, але територію є куди розширювати за успішності проєкту)
Проєкт будівництва житла для переселенців внесли у систему DREAM. Початкова орієнтовна вартість готового житлового комплексу складала близько 1,3 мільярда гривень. За ці кошти планували збудувати близько 700 квартир для 3 тисяч переселенців із Бахмутської громади.
Але на момент написання матеріалу в проєкт вже внесли зміни. Тепер йдеться про 570 квартир, де планують поселити 1 200 мешканців. А орієнтовна вартість проєкту, яка влючає підготовку та реалізацію, тепер складає понад 1,7 мільярда гривень.
Проєкт передбачає 3-4-поверхову житлову забудову, а також облаштування дитячих і спортивних майданчиків, парковок, укриттів та зон відпочинку. Територію умовно розподілять на райони, подібні до тих, що були у Бахмуті: “Літак”, “Цветмет”, “Забахмутка”, “Комарівка” та “Садибна забудова”. У кожному районі пропонують облаштувати символічну локацію, яка б нагадувала про рідне місто переселенців, наприклад “Алею троянд” або набережну.
Наразі на розробку проєктно-кошторисної документації виділили понад 62 млн грн, ще 158 млн грн передбачили на початок будівельних робіт. Це все кошти бюджету Бахмутської громади. Завершити проєктування першої черги планують до кінця вересня 2026 року. Для реалізації проєкту продовжують шукати міжнародних партнерів та донорів.
Дощ наздоганяв нас дорогою до Рівненщини кілька разів. Траса темніла під зливою, машини пригальмовували, а небо над полями ставало важким і сірим. Але коли близько другої дня ми заїхали в Гощу, злива залишилась десь позаду.
На в’їзді до селища повз нас один за одним пропливають знайомі для невеликих громад орієнтири: фірмові магазини місцевих виробників “Гощанські ковбаси” та “Пригощайся”, кілька кавових МАФів, невеликі кафе й крамниці. Уздовж дороги багато зелені — дерева місцями майже закривають подвірʼя приватних будинків.
Гоща не порожня, але і не велелюдна. Тут немає щільної забудови чи великих житлових масивів, переважають приватні або багатоквартирні будинки на кілька поверхів. Селище живе своїм звичним ритмом: дорогою проїжджає шкільний автобус, біля магазинів зупиняються покупці, а на вулицях час від часу з’являються школярі.
У Гощі працюють дитячий садок, ліцей, а невдовзі тут планують створити й окремий академічний ліцей відповідно до освітньої реформи. Є лікарня, спортивні секції, будинок культури. Водночас це все ж невелике селище — за великими покупками, новим одягом чи технікою місцеві зазвичай їдуть до Рівного або на знаменитий в цих краях Хмельницький ринок.
На перший погляд, ніщо не видає, що саме це селище стало учасником одного з найамбітніших житлових проєктів для переселенців в Україні. Йдеться не про кілька нових будинків чи десятки родин. У перспективі квартал “Відродження” має стати домом для сотень сімей із Донеччини. Для селища на Рівненщині, де сьогодні живуть трохи більше п’яти тисяч людей, це зміни, які складно не помітити.
Але саме сюди планують переїхати люди, які втратили домівки за понад тисячу кілометрів звідси — у Бахмуті.
І саме тут уже четвертий рік працює релоковане з того ж міста профтехучилище.
Теперішня директорка Людмила Калініченко пригадує, що коли у 2022 році Бахмутський центр професійно-технічної освіти шукав новий дім після евакуації, великі міста одне за одним відмовляли. Тодішній очільник закладу Ігор Гаєвий їздив в Ірпінь, Полтаву, Вінницю та інші міста. Знайти приміщення для навчального закладу, гуртожиток для людей та можливість відновити роботу виявилося непросто.
Зрештою прихисток знайшовся саме у Гощі. Тут заклад відновив роботу вже з 1 вересня 2023 року. Разом з училищем до громади переїхали окремі викладачі та майстри виробничого навчання.
“Ми були насторожені. Ми ж приїхали сюди після евакуації, коли самі були дуже зранені всім, що пережили. Не знали, як нас сприймуть. І місцеві теж придивлялися до нас”, — згадує директорка закладу Людмила Калініченко.
Каже, швидкої дружби не сталося. Люди по обидва боки спершу ставилися одне до одного обережно, подекуди лунали і агресивні випади.
“Всі ми різні. Ми всі приїхали неідеальні, але і тут такі самі різні люди. Всім треба був час. Хтось не розумів, навіщо в селищі таке училище. Але ми просто робили свою роботу, ремонт своїми силами. Якось воно через побут, навчання і роботу притерлося”, — додає директорка.
Під час невеликої екскурсії училищем, у майстерні зварювальників знайомимося з майстром виробничого навчання Валерієм, який також переїхав із Бахмута. Поки колеги показують обладнання та розповідають про затребувані професії, ми запитуємо про інше:
— То як вам у Гощі живеться?
Валерій на мить замислюється.
— Та знаєте, нормально. Спочатку, може, не дуже було. Але потім спільну мову знайшли.
Практично повторює слова директорки, що люди всюди різні. Так само, як і серед переселенців.
— Як перший раз виїхав на Івано-Франківщину, там якось складніше було. А тут краще. Нема такого, щоб якесь погане ставлення.
Потім усміхається і додає:
— На мій суржик не ображаються. А я стараюсь українською говорити. У мене, знаєте, свій акцент, бахмутський.
Судячи з реакції колег поруч, цю тему тут обговорюють не вперше.
Сьогодні в училищі навчають кухарів, електриків, зварювальників, швачок та представників інших робітничих професій. Колишні медичні приміщення поступово пристосували під навчальні аудиторії та майстерні. А в самій Гощі від недавна зʼявилась навіть міні-традиція: “Пішли в Бахмут”, — кажуть місцеві коли мають на увазі дорогу до профтехучилища, де можна купити випічку.
Історія релокованого училища стала для Гощі своєрідною репетицією того, що зараз лише планують у значно більших масштабах.
Поки одні місцеві жителі звикали до нових сусідів, а бахмутяни — до нового дому, в громаді поступово вимальовувалась проблема: брак людей.
Про це починає говорити голова громади Микола Панчук, коли ми зустрічаємося в селищній раді.
Найбільші роботодавці громади — підприємства агропромислового сектору, бюджетні установи та комунальні підприємства. Насіннєвий завод регулярно шукає агрономів, водіїв, трактористів тощо. Лікарні потрібні медики, комунальним підприємствам — працівники.
Селищний голова Микола Панчук намагається продумати майбутнє для маленької громади. Каже, що у 2025 році вже не вистачало 600–700 працівників.
Він починає буквально загинати пальці: “Швейна фабрика — треба 50–60 людей. Цегельня — ще 50–60. Цукерня — 30–40. Будується UPG — там 58 робочих місць. АТБ заходить, яке раніше не хотіло”.
У потенційних нових мешканцях він бачить не лише людей, яким треба допомогти після втрати дому. Він сподівається на ресурс для громади.
“Конкуренцію я обожнюю. Коли бізнес приходить і конкурує між собою — це прекрасно”, — додає Панчук.
Він згадує стару цегельню, яку викупили вже під час повномасштабної війни: “Там зараз добудовують сучасне підприємство. І, до речі, директор у них раніше працював у Бахмуті”.
Панчук швидко перескакує з теми на тему. Говорить про річку Горинь, де хочуть розвивати туризм і байдаркові маршрути. Про водойми, які громада виставляє в оренду. Окремо згадує старовинну садибу та велику недобудовану будівлю колишнього райкому партії, яка не використовується вже понад 30 років. Для кожного з цих об’єктів у нього є ідея, як їх можна використати. Втім, поки це тільки бачення майбутнього, а не готові проєкти.
Натомість проблема нестачі людей для громади цілком реальна вже зараз.
“Нам потрібні люди. У лікарні велика частина працівників уже пенсійного віку. Молодих лікарів витягуємо з Рівного, але це складно”, — визнає селищний голова.
Коли розмова заходить про людей із Донеччини, які думають про переїзд, але не розраховують на соцжитло, посадовець одразу попереджає: знайти житло в самій Гощі сьогодні непросто. Частина будинків стоїть зачиненою, хоча власники давно виїхали. Інше житло вже зайняте або продане, хоча у селах громади варіантів трохи більше.
Слухаючи Панчука, легко забути, що квартал “Відродження” поки існує лише на кресленнях і презентаціях. А гроші на нього досі шукають.
Втім, варто нагадати як ця історія почалася.
“Футбольне поле. Гоща. Кубок співдружності між громадами. Там були громади Донеччини, Луганщини. І тут дзвінок директору профтехучилища, яке релокувалося з Бахмута. Він поговорив і передав мені трубку”, — пригадує деталі того дня у 2024 році Микола Панчук.
На іншому кінці був начальник Бахмутської міської військової адміністрації Олексій Рева: “Миколо Миколайовичу, ми маємо такий проєкт. Хотіли реалізувати його на Київщині, але не вдалося. Вам це цікаво чи ні?”.
Тоді Панчук поставив кілька уточнювальних питань і погодився на зустріч.
Приблизно за тиждень команда Бахмутської військової адміністрації вже сиділа в цій самій селищній раді й презентувала ідею нового кварталу для бахмутян.
“Я тоді ще нічого не публікував. Ні у фейсбуці, ніде. Бо на папері — це одне. А мені треба було подивитися на людей. Хто вони, як працюють”, — ділиться тодішніми переживаннями посадовець.
Під час розмови Панчук підводиться з-за столу й підходить до великої карти громади на стіні. Проводить рукою по центру.
“Оце Гоща. Тут у самому селищі приблизно 5 300 людей живе. А по всій громаді — десь 24 тисячі. Тому нові люди — це ціла подія”, — пояснює голова.
Він не був упевнений від початку на 100%, чи Гощі взагалі варто “заходити” в таку історію. Потім була поїздка до Варшави на конференцію ReBuild Ukraine Construction & Energy. Саме там, каже Панчук, він остаточно повірив у проєкт та захотів боротись за нього спершу у себе вдома. Бо боротись довелося.
Повернення до Гощі виявилося складнішим за презентації у Варшаві. Голова планував тепер розповісти більше про проєкт гощанцям. Але вони вже були в курсі.
“Не очікував такої реакції людей”, — чесно каже Панчук.
Чутки, згадує він, почали розходитися дуже швидко. Спершу в соцмережах, а потім і по всій громаді пішли неприємні розмови: “голова вже продав земельну ділянку”, “нікого не питали”, “вже домовилися, гроші поділили”. Найгостріше люди реагували на питання землі.
“Люди почали рахувати в голові гроші, хто на чому заробляє. Воно як ком сніжний покотилося. Казали: “Як це — землю віддавати не місцевим? Вона має бути для наших військових”, — розповідає селищний голова.
Потім почалися суперечки через місце забудови. Потім з’явилися інші страхи — про “російськомовних людей з іншим менталітетом”, про те, “як будемо співіснувати”.
“Ми потім зрозуміли, що комунікативно програли. Треба було раніше пояснювати. Але все відбувалося у короткий проміжок часу. Я хотів виходити до громади з пропозицією, коли сам в ній розберусь”, — пояснує Панчук.
Реагуючи на конфлікт місцева влада пішла до людей, почалися зустрічі: з медиками, освітянами, працівниками культури. Потім — велика зустріч у будинку культури.
“Там було “найвеселіше”, — усміхається голова.
На ту зустріч, каже він, переважно прийшли люди, які були проти проєкту. Минуло кілька років, десятки дискусій та розмов, але квартал “Відродження” продовжує розділяти частину мешканців громади.
Один із тих, хто від початку виступає проти проєкту та не вірить, що він принесе більше користі, — депутат Гощанської селищної ради Леонід Бондар (він колись працював разом з головою громади, а тепер голосує “проти” більшості рішень на сесіях ради, часто єдиний з усіх, бо всі проєкти обговорюються та виправляються до того). Розмова з ним і у нас виходить емоційною. Бондар швидко переходить від критики кварталу до критики роботи селищного голови, рішень депутатського корпусу й загалом того, як у громаді ухвалювали це рішення.
“Я не проти того, щоб допомагати людям. Але я за те, щоб усе було по закону. А так, як воно все провелося “на тиху”, мені не подобається. І я розумію, чого так хотіли зробити”, — каже депутат.
Найбільше його обурює сама ідея будівництва окремого кварталу. Депутат також вважає, що громада віддала занадто багато землі під майбутню забудову. Цими ж страхами він ділиться й з сусідами.
“Ми на своїй землі жили, а тепер її роздаємо. Сьогодні шість гектарів, а що буде завтра? Вони хочуть із Гощі зробити новий Бахмут. Я не розумію, чому обов’язково треба було робити це саме у нас. Всі інші відмовили, не захотіли? А нас що тут в полон взяли?”, — обурюється він.
Під час розмови Бондар неодноразово висловлює припущення про можливі корупційні мотиви реалізації проєкту, називає його незаконним та ставить під сумнів дії керівництва громади. Водночас жодних фізичних доказів на підтвердження цих тверджень депутат не наводить.
Як не дивно, є одна думка, в якій депутат і селищний голова Гощі одностайні. І Бондар, і Панчук говорять про те, що квартал ростиме і згодом земельна ділянка може збільшитися. Але перший говорить про це з острахом, а другий — зі сподіванням.
Панчук каже, що частина людей змінила ставлення до житлового проєкту після переконань від команди адміністрації. Після обговорень в усіх 40 населених пунктах громади провели опитування — близько 70% тих, хто голосував, підтримали проєкт.
“Ми багато говорили з людьми. Хтось мене почув, хтось залишився при своїй думці, але принаймні це вже не нападки. Бо я коли чув окремі особисті історії, то розповідав інші. У нас був хлопець родом із Бахмута. Жив тут, у Гощі. Потім пішов служити й загинув. Але похований він тут, у нашій громаді. І після цього вже ніхто не скаже, що “це не наші люди”, — ділиться Микола Панчук.
Він також додає, що намагалися прислухатися і до тих, хто говорив конструктивну критику. Депутати голосували вже за адаптований проєкт.
“Люди просили не в центрі. Ми врахували це. Але я думаю, що з часом це вже не буде околиця. Гоща ростиме, бо ми вже зараз трохи розширили межі селища. Тому там до цих 6 гектарів згодом можна буде ще виділити землю. Як вже піде, то буде видно”, — пояснює голова. І додає вже майже як власну мрію: “В нас є амбіції, я хочу, щоб Гоща стала містом”.
В Україні в липні 2023 року ухвалили закон, який передбачає ліквідацію статусу “селище міського типу”. Відтак залишилися три категорії населених пунктів — місто, селище та село.
Класифікація населених пунктів:
Після годинної розмови у кабінеті Микола Панчук пропонує змінити локацію і показати місце, де будуватимуть житловий квартал:“Ну що, стрибаємо в машину. Бо наговорилися вже”.
Їдемо вулицями селища в автівці голови громади. Дорогою він постійно щось показує, коментує, пояснює, згадує.
За кілька хвилин ми під’їжджаємо до великого пустиря. Поки що тут — трава, нерівний рельєф і кілька грядок картоплі. Ділянка в межах селища, хоч і на околиці, але до неї від центру Гощі не довше 5-ти хвилин автівкою. Саме тут планують будувати квартал “Відродження” для переселенців із Бахмута. Навпроти, через дорогу, біля будинку сидять місцеві чоловік і жінка. Побачивши автівку голови, вони уважно і з цікавістю дивляться на двох незнайомих журналістів.
— Все на контролі? — питають вони Панчука.
Той усміхається у відповідь і показує рукою на поле.
— Оце воно все! Оце територія під забудову.
Голова пояснює, що поки частиною землі тимчасово дозволили покористуватися людям. Але вже попередили, що восени зберуть останній врожай. Важко повірити, що через кілька років тут можуть стояти багатоквартирні будинки. Але Панчук говорить про це так, ніби квартал уже існує: “Тут уже геодезія була. В нас тут ще один виклик, бо треба буде тягнути всі мережі. Хоча це добре, з іншого боку — все нове буде. Нулячі мережі”.
Поки ми стоїмо посеред поля, він пояснює: зараз у проєкту вже є перші гроші від Бахмутської міської військової адміністрації. Але цього, каже Панчук, недостатньо для повноцінної реалізації кварталу. Тому зараз головне питання — пошук великого фінансування і донора.
Каже, що частину громад уже внесли до переліку тих, хто потенційно може отримати фінансування від Міністерства розвитку громад. Гощі там поки немає і на це є причини: “ У нас ще немає готової остаточної експертизи”.
Втім, говорить про це Панчук без скепсису: “Ми будемо шукати, стукати, нагадувати, працювати. Зараз знову реєструємося в Польщу, в Гданськ. Там буде форум. Десь ще поїдемо. У Францію, може. Будемо у світі стукати й шукати фінанси”.
Посадовець впевнений, якщо вже вдалося разом із державою представити проєкт на міжнародному рівні й привернути до нього увагу, то далі треба просто продовжувати шукати можливості: “Цей проєкт мають чути. Я думаю, він повинен бути прикладом для України. Як маленька громада живе, працює, приймає переселенців і розвивається далі”.
Потім показує трохи правіше — туди, де трава стає вищою, а рельєф більш хвилястим.
— Там ще хочемо сад висадити. Але не просто, щоб вишні чи яблуні. Хочеться щось цікавіше.
— Може, абрикоси? — пропонуємо ми. — Знаєте, пиріжки з жерделями дуже смачні.
Панчук сміється.
— Ну ми ще поки думаємо.
Потім знову повертається до практичних речей. Розповідає, що дорога на Хмельницький буде ближче до Гощі і як нова територія поступово “вростатиме” в селище.
Панчук хоче ще сам показати його, додати історій, які не знатимеш з першого погляду й прогулянки. Тож їдемо знову селищем — автівка повільно їде повз багатопрофільну лікарню.
“Тут в нас інтенсивна терапія, травматологія, хірургія, дитяче відділення, інфекційне”, — коментує посадовець.
Далі — сквер. Тут, пояснує Панчук, є давня проблема — дуже багато ворон і поки не вирішили як з цим боротися, бо тут хотіли меморіал робити.
Далі дорогою Панчук показує спортивні школи, центр культури й мистецтв з двориком із різнокольоровими парасольками.
Встигаємо проїхати і повз маєток Ланкевичів. Це унікальна садиба у рідкісному для України стилі шале-альпійського будиночка з фахверковим фасадом і мансардним поверхом.
Потім ми виїжджаємо до річки. За кілька секунд машина зупиняється: “А це наша Набережна побачень”, — майже урочисто каже Панчук.
Місце й справді виглядає затишним: кілька альтанок, лавки, місточок, молоді туї, річка й дуже багато зелені. Саме цей проєкт голова називає першим успішним прикладом того, як громада навчилася “у проєктний менеджмент”. Йдеться про конкурс “Неймовірні села України 2018”, де Гоща перемогла завдяки голосам людей.
“Дев’ять місяців у нас нічого не виходило. А потім цей проєкт об’єднав людей”, — пригадує посадовець.
Саме після цього, каже Панчук, у Гощі почали з’являтися інші проєкти. Йдеться і про вуличне освітлення, кінотеатр на воді, зарядки, культурні проєкти.
Назад повертаємося вже швидше — Панчук помітно поспішає на нараду. Але навіть дорогою він не перестає коментувати життя громади. З ним постійно вітаються люди. Хтось махає головою, хтось усміхається, хтось просто піднімає руку. У якийсь момент Панчук навіть пригальмовує біля групи літніх жінок.
— Куди це ви так гарно зібралися?
Виявляється, одна з них святкує день народження.
За кілька хвилин ми знову біля селищної ради. Екскурсія закінчується так само буденно, як і почалася. Селищний голова прямує на нараду, а ми обговорюємо, коли наступного разу приїдемо в Гощу, щоб спостерігати за всіма процесами будівництва житлового кварталу.
Нагадаємо, що влада Бахмута планує завершити проєктування першої черги житла для ВПО громади у Гощі до кінця вересня 2026 року.