Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
У лютому 2026 року в департаменті освіти і науки Донецької ОДА змінився директор — ним став колишній очільник Бахмутського центру профтехосвіти Ігор Гаєвий. Після призначення перед освітянином поставили низку завдань, зокрема оптимізацію мережі закладів, збереження кадрів і підготовку до повоєнного відновлення.
Як саме в департаменті планують виконувати ці задачі та яку ситуацію з освітою ми маємо наразі, Ігор Гаєвий особисто розповів журналістам Вільного Радіо.
З початку відкритого вторгнення у громадах Донеччини припинили роботу досить багато закладів освіти різних рівнів. До вас ближче Бахмутська, то зупинимось на ній: торік лише там закрили дві школи і пʼять дитсадків. Враховуючи цю ситуацію, як би ви схарактеризували стан регіональної системи освіти наразі?
Перш за все тут важливо сказати, що взагалі заклади не закривають — вони припиняють освітню діяльність. Тобто заклад як такий юридично залишається та існує. Це політика, і є законодавчі моменти, за якими закрити заклади освіти зараз не можна, таких підстав немає. Але дійсно від початку повномасштабної війни 2022 року вони опинилися в дуже складній ситуації. Ми можемо згадати той самий Бахмут, Маріуполь, коли було вкрай важко евакуювати не тільки заклади — треба було рятувати людей.
Та загалом, якщо брати освіту, було спрацьовано дуже добре. Якщо говорити про цифри, то до початку повномасштабної війни в нашій області було 1 106 закладів освіти. Загальний контингент здобувачів — це вихованці, учні, студенти — становив понад 266 тисяч людей. На сьогодні функціонують 383 заклади освіти, у яких навчаються більш ніж 102 тисячі здобувачів. Тобто ви бачите, що кількість закладів скоротилася майже втричі. Але інше питання, як вони працюють і що зараз відбувається.
Станом на сьогодні 45 громад із 46 мають заклади освіти. На жаль, Мирненській громаді не вдалося поновити діяльність жодного. Та є приклади, коли заклади збирали своїх здобувачів з усього світу і знову відкривалися, хоча було багато моментів, щоб цього не сталося. По-перше, це воєнні дії. По-друге, деякі батьки віддавали своїх дітей в інші заклади освіти або вивозили за кордон, тобто проходило скорочення контингенту.
Ви розумієте, що я тільки два місяці як директор департаменту, однак можу оцінити, що відбувалося в освіті, адже до цього був директором освітнього закладу. То насправді було багато зусиль, щоб зберегти і колективи, і заклади. Нам це вдалося, про що говорять і результати нашої освіти. Наприклад, останні два роки Донецька область посідає восьме місце за результатами НМТ. І це при тому, що в більшості заклади загальної середньої освіти працюють на відстані. Але ми все одно восьмі серед 24 областей.
До того ж я пишаюся нашими викладачами. Для мене дуже близько те, як вони працюють. Наприклад, минулого року ми мали 20 переможців конкурсу-захисту [науково-дослідницьких робіт] Малої академії наук. Також свого часу я був членом журі на республіканському турнірі з права, і чомусь був не здивований, коли команда Донецької області посіла третє місце. І таких прикладів дуже багато: це і переможці учнівських олімпіад, і наші викладачі, котрі серед іншого перемагали в конкурсі “Учитель року”.
Тому ще раз кажу: у нас є скорочення, і для цього є підстави, але ми робимо багато, аби зберегти наші колективи, зберегти наших педагогів і допомагати дітям, аби вони навчалися саме в закладах Донецької області.
Після вашого призначення на посаду Вадим Філашкін поставив перед вами низку завдань, зокрема оптимізацію та реорганізацію мережі закладів освіти. Про що саме йдеться?
Це не стосується закриття чи скорочення. Так, є певні питання з тим, що у нас є школи з недостатньою кількістю учнів за законодавством. Але необхідна кількість закладів освіти зберігається. Якщо є потреба, педагогічні колективи обʼєднуються, і надається робота викладачам. Поки у нас вистачає фінансування (основним джерелом коштів на зарплати педагогів є освітня субвенція з державного бюджету, — ред.). До речі, якщо говорити про фінансування, то наша область одна з перших повністю забезпечила [закладене в державному бюджеті] підвищення заробітної плати для педагогічних кадрів без зниження додаткових виплат, як там хтось говорить.
Щодо реорганізації, то як ми можемо це повноцінно зробити? Я ще раз підкреслю: зараз ми можемо припинити освітню діяльність, якщо заклад не може працювати, але він зберігається як юридична особа. І оптимально дійсно працюючі заклади залишаться і будуть працювати надалі.
Тобто в контексті цього завдання йдеться якраз про обʼєднання?
Під час воєнного стану ми не можемо обʼєднати заклади. Ми не можемо реорганізувати заклади, тобто із двох зробити один. Поки ми говоримо тільки про припинення освітньої діяльності. Якщо один заклад припиняє освітню діяльність, учні або інші здобувачі освіти переходять в інший заклад, і той заклад може приймати і педагогічні кадри, якщо є потреба в продовженні роботи. Бо насправді дехто з викладачів також переходить працювати в інші заклади за місцем свого перебування як ВПО.
Але до кожного закладу треба підходити окремо. Наприклад, якщо ми візьмемо школи, то тут більшість рішень ухвалюють громади. І щодо тієї ж НУШ (реформа Нової української школи, — ред.) ухвалюють рішення вони. Там є і суспільні обговорення, і рішення місцевого самоврядування. Переважно школи та інші заклади перебувають у керуванні громад, і вони вирішують, що буде з цими закладами освіти.
Нова українська школа (НУШ) — це реформа освіти, яка змінює те, як навчаються діти у школах. Її головна ідея в тому, щоб учні не просто запам’ятовували матеріал, а вчилися розуміти його і застосовувати в житті.
У НУШ більше уваги приділяють практичним завданням, роботі в групах, розвитку критичного мислення та самостійності учнів.
Згідно з реформою НУШ, заклади освіти розділять за рівнями. Замість шкіл І–III ступенів в Україні з’являться:
А що стосується закладів освіти, підпорядкованих департаменту (це заклади профтехосвіти, фахової передвищої освіти і деякі заклади комунальної власності, наприклад, інтернати, те ж “Смарагдове місто”), у нас жодного закладу не закрито. Якщо говорити про припинення освітньої діяльності, наприклад, підпорядкованого департаменту закладу профтехосвіти, то таке рішення ухвалюють, якщо здобувачів освіти немає взагалі. Але тут все залежить від того, як спрацьовує заклад. Якщо заклад набирає достатню кількість студентів, він і далі буде існувати.
До речі, про дітей. Лише протягом 2025 року в дошкільних закладах освіти Донеччини поменшало вихованців на 5 тисяч, а в закладах середньої освіти на понад 12 тисяч зменшилася кількість учнів. Чи має департамент якусь стратегію, аби залучати більше дітей?
Таких моментів багато. По-перше, це орієнтація дітей на заклади освіти. Тобто результати самої роботи закладів сприяють тому, щоб діти й батьки прийшли в конкретний заклад. Вони знають рівень викладацького складу і рівень освіти, який вони можуть надати. І цей рівень високий.
Інший момент — це переміщення закладів освіти, створення ними різних освітніх просторів. Наприклад, у Перечині відкрився Краматорський ліцей, у Дніпрі відкрився ще заклад освіти. Можна багато наводити прикладів — ті ж самі заклади профтехосвіти є і в Тернопільській області, і в Рівненській.
Ми зараз шукаємо нові способи, щоб долучити наших дітей до наших закладів. Наприклад, у Києві на базі Маріупольського університету відкрилися школи. Також на Закарпатті нещодавно був підписаний меморандум про співпрацю. Там тепер буде існувати не тільки заклад загальної середньої освіти — там буде і заклад професійно-технічної освіти, і Донбаська машинобудівна академія, тобто заклад вищої освіти. А разом із цим зʼявляються підприємці. Тобто відкриваються робочі місця, батьки приїжджають туди, і діти можуть навчатися. Я вже двічі на Закарпатті з цього приводу був і бачив, що це класний момент, щоб долучити дітей.
Зрозуміло, що дуже тяжко організувати офлайн-навчання для всіх дітей, хоча деякі моменти для цього теж створюються. Наприклад, у закладах профтехосвіти будуються гуртожитки. І там роблять досить гарні умови, щоб діти навчалися й могли там жити.
Хотіла б повернутися до першої частини вашої відповіді про результати закладів. Не всі батьки цікавляться тією ж статисткою за НМТ. Поки вони умовно не “прогуглять” її, то не дізнаються про якість освіти. Чи адміністрація закладів, педагогічний склад якось інформує батьків про це? Може, обдзвонює старі бази?
Звісно. По-перше, колективи закладів постійно підтримують звʼязок із батьками й дітьми. Ось діти прийшли в перший клас, другий, третій тощо, і потім далі йдуть у той же заклад. Так, є певні проблеми з першачками, наприклад, але все одно контакт підтримується. Наприклад, якщо у закладі навчалися старші діти, і батьки знають, що в тій школі такий-то рівень освіти, вони йдуть на контакт із адміністрацією. Класні керівники мають свій авторитет, батьки підтримують між собою стосунки, діти.
Ми постійно інформуємо в різних моментах, наприклад, працюємо з громадами. Зараз якраз організовується профорієнтаційна робота. Також зараз триває реформа, і ми теж у цьому напрямку працюємо. Від НУШу ми не відмовляємось і виконуємо поставлені завдання. Тобто і ліцеї зʼявляються, і гімназії зʼявляються.
Нещодавно у відповідь на наш запит у департаменті розповіли, що першачків наступного навчального року знову прогнозують менше. Частково це якраз повʼязано з реформою, профілюванням закладів. На якому зараз етапі реформа на Донеччині й чи у випадку першачків вона, можливо, навпаки не відіграє негативну роль?
Ми знаємо, від чого залежить кількість першачків. У нас зараз дуже тяжке демографічне становище. Також люди переїжджають через війну і вибирають заклади, які знаходяться в більш безпечній зоні й працюють офлайн. Однак з іншого боку набір все одно ведеться. Зараз я не можу надати точні цифри, але я постійно моніторю ситуацію і знаю, що це є. Набирати першачків дуже важко, але батьки й діти все ж зʼявляються.
Що стосується реформи, то в нас є приклад того ж Краматорського ліцею, який запрацював у межах НУШу. Він поперед усіх іде й уже надає деякі НУШівські результати. Там уже місць не вистачає, заповненість цілковита. І вони внесли зміни до свого статуту, в якому вказали, що набирають у першу чергу дітей-переселенців. Тобто місцевим кажуть: “Вибачте, не можемо”. Хоча, згідно із законом, ми не маємо права комусь відмовити.
Ми з вами більше говорили з акцентом на дітей-переселенців, які виїхали. Проте в нас є діти, які залишилися на тимчасово окупованих територіях. Як багато шкіл області працюють з такими дітьми?
Я статистику вам не надам, але скажу, що ми працюємо з дітьми в окупації. Це роблять не тільки школи, але й принаймні профтехи працювали з ними свого часу. І було дуже багато випадків, коли діти й батьки намагалися виїхати на підконтрольну територію України, щоб отримати до кінця українську освіту. У мене був такий приклад. Дитина залишила свою сімʼю і, можна сказати, пробралася на підконтрольну територію Донецької області. По-моєму, вона взимку закінчила Бахмутський центр профтехосвіти. Тобто з дітьми в окупації ми працюємо і будемо працювати надалі. Ми не маємо права залишити цих дітей.
А з тими, кому все ж не вдається виїхати через певні обставини, як організовують освітній процес?
Вони дистанційно долучаються до уроків. Це дуже складно, адже їх там контролюють, але все одно такі випадки є. Якщо не вийшли на урок, можуть отримати завдання через електронні засоби. Ви розумієте, що тут потрібно різні способи залучати, щоб вони могли отримувати знання. І ми, знову ж таки, будемо ще шукати способи долучити цих дітей і за можливості, якщо вони будуть переїжджати й поновлювати навчання, якимось чином допомагати їм. Ніхто не забуде про тих людей.
У контексті виїзду й залучення дітей ви згадували про переміщення закладів освіти. Чи запланована на наступний навчальний рік релокація нових закладів, про які ви ще не сказали, або розширення вже відкритих? Наприклад, у школах при Маріупольському державному університеті працюють лише 10 і 11 класи, але, може, є плани на запуск 5-9 класів?
Плани розвитку є. По школах ми завжди ставимо ці питання перед громадами і перед собою, щоб у нас зʼявлялися нові освітні простори, щоб можна було навчатися офлайн. Зокрема, ми працюємо з нашим маріупольським університетом в цьому напрямку, і в них зʼявляється таке бажання. Але ми розуміємо, що не одразу все ми зробимо, бо це і якийсь матеріальний момент, необхідність фінансування.
У напрямку, наприклад, профтехосвіти, якщо повернутися до останніх подій на Закарпатті, у Хусті створюється логістичний центр [для закладів профтехосвіти]. Дуже цікава ідея, котра вперше зʼявляється в Україні. Там ми робимо лабораторію, майстерні і три класи теоретичного навчання для декількох закладів Донеччини одразу. Адже що головне в профтехосвіті? Зварнику важливо попрацювати зі зварювальним апаратом, швачці — зі швейною машинкою і так далі. Ось ми і створюємо умови, щоб саме виробниче навчання проводилося в офлайн-режимі. Тобто кожний заклад Донецької області зможе приїхати в той центр. Зараз на базі Костянтинівського й Краматорського закладів це створюється. Там проводяться роботи для відкриття з 1 вересня. І такий логістичний центр буде в нас не один.
У нас існує, наприклад, Бахмутський центр профтехосвіти, котрий в Гощі базується. Він також буде таким самим центром. Тобто там теж матимуть можливість працювати інші заклади освіти й проводити виробниче навчання. До речі, там у нас уже відкритий навчально-практичний центр з напрямку електрики й енергетики. Також ми плануємо там ще створити осередок військово-патріотичного виховання. І ще думаємо над логістичним центром на Тернопільщині.
Тому, знову ж таки, говорячи про реорганізацію чи скорочення, то ні — зараз ми навпаки бачимо розвиток у таких обʼєднаннях, щоб зберегти різні напрямки. І я думаю, що ті плани, що зараз стоять перед нами, будемо виконувати. Багато чого ще потрібно зробити. Якщо ми будемо сидіти, склавши руки, то нічого в нас не вийде. Головне — бажання працювати.
Протягом нашої розмови ви вже згадували, що, крім дітей, важливо зберегти колективи. Як змінився кадровий потенціал закладів освіти порівняно з початком повномасштабного вторгнення?
На 24 лютого 2022 року ми мали понад 14 тисяч педпрацівників, а станом на зараз працює 6,3 тисячі. Тобто скорочення є. Чому так відбувається? Тут знову можна говорити про те, що люди переїхали за кордон або до інших міст як ВПО і знайшли роботу за місцем свого проживання. Але все одно працівники, які залишилися в наших закладах освіти, є.
Це саме кількість педагогів, які продовжують працювати? Освітяни в простої не увійшли в це число?
У нас людей у простої не дуже багато — близько 900 працівників. За законом вони отримують не менше ніж 2/3 середнього заробітку. Люди залишаються у простої, якщо не можуть долучитися до освітнього процесу.
Чому ми вирішили спитати про простій: у 2024 році директор Маріупольської школи №34 заявив, що директорів місцевих шкіл неправомірно змушують виконувати роботу під час простою, а вчителям не завжди виплачують ці 2/3. Чи відомі вам такі випадки?
За два місяці, що я тут працюю, мені такі випадки не траплялися. Я спеціально запишу собі цю ситуацію, хочу розібратися. Чесно кажучи, не знаю, як на це відповісти. Мені потрібно вивчити це питання.
А взагалі обласний департамент моніторить певні моменти у громадах, якщо до вас якісь скарги надходять?
Звичайно, якщо скарга надійде, ми одразу будемо моніторити той момент. Нам потрібно відповідати на всі ці запитання. Ті скарги проходять документально, і ми маємо відповідно до закону відповісти на них протягом конкретного часу й зробити висновки з цього.
Тобто, якщо раптом така ситуація в когось із педагогічного складу трапиться, вони можуть звертатися до департаменту?
Звісно! Обовʼязково хай звертаються.
Тоді повернімося до збереження кадрів. Ви вже розповіли про те, як плануєте залучати дітей до закладів освіти Донеччини — це й інформування, і привабливість релокованих закладів. А як ви хочете зберігати педагогів?
Тут тільки одне — залишати мережу закладів і зберігати робочі місця, щоб педагоги могли працювати в нормальних умовах. Це привабливість нашої донецької ідентичності: усе ж якимось чином ми хочемо триматися один одного, триматися своїх закладів. Ми з вами обговорювали, що взагалі-то плани релокації існують, плани розвитку мережі існують, нові заклади створюються. Плани допомогти цим закладам є і будуть — ніхто їх не залишить. І, само собою, тим самим ми збережемо і педагогічні кадри.
У нас є люди, які й самі зберігають свої робочі місця. Вони зацікавлені в цьому. Вони хочуть працювати зі своїми дітьми, у своїх школах, у своїх закладах освіти. Це якраз і показує та кількість у тисячах — не дві-три людини залишилися, а тисячі. І, я думаю, ми їх збережемо.
Наостанок хотілося б поговорити про підготовку освіти до повоєнного відновлення. Це звучало як одне із завдань під час вашого призначення на посаду. Що вона передбачає наразі?
Основну підготовку ми з вами й обговорювали увесь цей час — це збереження. Для того, щоб нам відновити щось на місцях, потрібно зберегти те, що в нас є, а за можливості зробити це ще кращим. Це стосується і обладнання, і людей. Тобто так, у нас зменшення кількості педагогічних кадрів, але ми повинні все одно зберегти їх, щоб потім повернутися з людьми і з тим, що в нас зараз є і буде. Дай Боже, щоб скоріше закінчилась ця війна. Допомога держави нам буде, але без людей, без того, що ми зберегли фундамент освіти Донеччини, ми не зможемо її відновити.
А чи готуються, наприклад, позитивний і негативний план покрокового відновлення залежно від тривалості війни?
Я думаю, що покроково зараз ніхто в цьому плані, на жаль, не скаже. Для себе я знаю, що буду робити. Після завершення війни повернуся до Донецької області й буду відбудовувати те, що там зруйнувала війна. Першим кроком буде відбудувати хоча б частину потрібних закладів середньої освіти. А взагалі відбудовувати доведеться багато чого.
Тому зараз, за моїм баченням, найголовніше — це збереження. Щоб було, із чим заходити назад і з чого починати. Тому перший крок — зберегти людей, тих самих педагогів. А потім уже прийдуть до нас і учні.
Раніше ми розповідали, що уряд виділить 700 млн грн на створення освітніх просторів у школах. Кошти отримають заклади, що відповідають конкретним умовам.