Підтримайте Вільне Радіо
На січень 2026-го у прифронтовій Дружківці залишаються понад 19 тисяч людей. Через постійні атаки тут часто немає води, світла і газу, однак деякі інфраструктурні об’єкти продовжують працювати. Як живе Дружківка нині — читайте далі.
На в’їзді до Дружківки тягнуться кілометри протидронових сіток. У місті та на околицях чути вибухи — за декілька сіл звідси починається лінія фронту.
У центрі тихо й порожньо — майже не видно ані перехожих, ані автівок. Не курсує тут і громадський транспорт — через безпекову ситуацію його рух обмежили ще у грудні минулого року.
На фасадах будівель з вибитими від російських ударів шибками — написи “Донбас против Рассеи”, “Трамп, врятуй людей Донбасу, продай Україні томагавки”. Подекуди вікна загороджені мішками з піском.
На одній із засніжених вулиць зустрічаємо Олену, колишню працівницю місцевого машинобудівного заводу. Жінка каже: від підприємства, де вона працювала роками, зараз майже нічого не залишилося.
“Я все життя тут прожила, тут народилася, батьки виросли, бабусі. Пропрацювала на нашому машзаводі — ось він, біда, там вже й, мабуть, нічого немає”, — ділиться містянка.
Від обстрілів потерпає й комунальна інфраструктура. За словами Олени, нещодавно частина Дружківки майже добу була знеструмлена. Також трапляються перебої з водою та газом.
“Знаєте, є проблеми зі світлом — ось нещодавно одну частину міста ввімкнули, а іншу ні. Ми другу добу без світла, зразу інтернет та зв’язок просідає. Ось я і не знаю, що буде”, — каже Олена.
Розмову супроводжує безперервний гуркіт — десь поруч, ймовірно у “пункті незламності”, працюють генератори. Місцева влада запевняє: такі осередки функціонують цілодобово. Тут є все необхідне: тепло, світло, зв’язок та гаряче харчування.
Виїжджати жінка не поспішає. Своє рішення пояснює невпевненістю у підтримці переселенців та досвідом рідних:
“Країна не підготовлена, тому не їдемо — багато хто повертається”. Мої рідні самі “бовтаються”, винаймають житло на Київщині, Полтавщині, важко”, — каже жінка під звуки “прильотів”.
До побутових труднощів додаються й інші виклики — з жовтня 2025 року в Дружківській громаді діє подовжена комендантська година. На думку Олени, такі обмеження прифронтовому місту не допомагають:
“Знаєте, ось у нас комендантська година, яка практично не потрібна. Чим вона допоможе безпеці? Коли ці ракети летять, вони не питають: «У вас комендантська година? А, ми тоді далі летимо»”.
Попри складну безпекову ситуацію, у місті залишаються доступними базові послуги — працює близько 50 об’єктів інфраструктури. Серед них продуктові магазини та аптеки, об’єкти побутового обслуговування, а ще кілька закладів громадського харчування.
Медицина у Дружківці також є — працюють два заклади охорони здоров’я. Вони надають первинну та невідкладну допомогу, а у разі потреби скеровують пацієнтів до лікарень в інших громадах.
На початок січня 2026 року у Дружківці мешкали близько 19,6 тисячі людей, а по громаді — 21,6 тисячі. З серпня минулого року у місті триває примусова евакуація родин з дітьми, однак за майже шість місяців вдалося вивезти не всіх — ще понад 200 неповнолітніх залишаються.
“Ситуація тривожна, але, бачте, тримаємося. Будемо вирішувати походу — ми хазяйновиті, маємо запаси”, — запевняє Олена.
Нагадаємо, під час однієї з останніх атак на Дружківку війська країни-агресорки пошкодили місцеву пожежно-рятувальну частину. Серед надзвичайників ніхто не постраждав — вони ховалися в укритті.