Дисидент з Волині відсидів у польських, нацистських та радянських таборах майже 43 роки. Останні роки життя він провів на Донеччині, тут і похований.
Про друге відкриття меморіальної дошки у Покровську Вільному радіо розповідає місцева мешканка Світлана Гавриленко.
“Дошку 2 роки тому повісили на тому домі, але біля квартири комуністів. Вони підняли боротьбу та зняли її, ми заявили у поліцію. Хоч дошку не розбили, принесли у музей. Сьогодні ми знову встановили її на домі, де він жив, але на іншому місці, біля кав’ярні”, — розповідає Покровська активістка, голова комітету з державної ідеології, культури, духовності, освіти й науки Громадської ради Покровська Світлана Гавриленко.
Людина, яка критикувала УПА. Яка не скорилася в ГУЛАЗі та брала участь в Норильському повстанні. Яка у 1987 році виступала у Вашингтоні та тисла руку президенту США Рональду Рейгану. Яка обрала повернутися з канадської еміграції та вільною померти на українській землі.
Для довідки:Данило Шумук народився 30 грудня 1914 року на Волині. Це великий духом українець, дисидент, якому судилося відсидіти у неволі майже 43 роки. Спочатку у польських тюрмах — за комунізм, потім у нацистському таборі військовополонених — за приналежність до СРСР, а в радянських таборах — за мрію про незалежну Україну.
Шумук для Покровська — людина не випадкова. Адже тут він провів останні роки свого життя. Хоч свого часу це давалося не легко.
“Він прожив 2,5 роки тут, у квартирі на першому поверсі у маленькому 2-поверховому будинку, в основному населеному комуністами. Це було важко. Він знаходив в собі сили кожен ранок підніматися і приходити до воріт військкомату поряд (а там вже був викреслений тризуб), прикладав руку до тризуба і наче завмирав. Ви розумієте, яка у цієї людини була сильна ідея?..”, — розповідає Світлана Гавриленко.
Квартиру, де жив Данило Шумук, викупили місцеві підприємці та створили там кав’ярню в іспанському стилі. Віднині там є й куточок, присвячений Данилові Шумуку.
“Куточок з його портретом, копією фото, де Рейган тисне йому руку, анотація з інформацією про нього, і книга відгуків. Приїжджають люди й з Канади, й з Америки, наша діаспора. Тепер меморіальна дошка висітиме над цією кав’ярнею, перенесли паркан, щоб розширити майданчик там та вкласти там плити”, — розповідає Світлана Гавриленко.
Активісти дуже хотіли б, аби кав’ярня у квартирі Данила Шумука була не в іспанському, а у вишуканому українському стилі. Кажуть, що працюють над цим. Сподіваються і далі популяризувати постать дисидента серед мешканців Донеччини й всієї України.
“Наша основна мета — відкрити до нього доступ, щоб була туристична тропа до патріота та далі стверджувати український дух у нашому місті. І цей процес потихеньку рухається”, — ділиться планами жінка.
Про життя Данила Шумука в етері Вільного радіо розповів виконуючий обов’язки директора Любомльського музею на Волині Олександр Остапюк. Він каже, Шумук у юні роки був затятим комуністом, членом Комуністичної партії Західної України.
“Він спочатку тут був отруєний радянською ідеологією, яка йшла зі сходу. На західній Україні, яка на той час була окупована Польщею, тут проходили його молоді роки. І під їх вплив попав Данило Шумук. Він вірив, що буде рай, що буде все добре, бо поляки утискали місцеве населення (державною була лише польська, а українська лише в побуті, наприклад). Українців майже не допускали до керівних посад”, — розповідає Олександр Остапюк.
Польське керівництво застерігало його від активної участі у комуністичному підпіллі й врешті решт у 1935 році засудили за це до 8 років тюрми. У 1939 році Шумука амністували.
Тоді ж Західну Україну окупував СРСР, і Шумук став співпрацювати з радянською владою. Працював вчителем географії, рахівником у банку, а у 1941 його призвали у Червону Армію.
Директор Любомльського музею каже, що там він побачив несправедливе ставлення до українців.
“Як сприймають західняків як ворожих елементів, з недовірою (так він писав у своїх спогадах, у чорновиках є). У 1941 році він потрапив у німецький полон, у великий концтабір на Полтавщині, там були десятки тисяч червоноармійців”, — каже очільник Любомльського музею.
Від холоду, голоду й хвороб в Хорольському таборі помирали сотні радянських військовополонених. Невеличкій групі, в якій був і Шумук, вдалося зробити підкоп та втекти. Але тікати біглому полоненому було нікуди, окрім як підпільно прокрадатися окупованою територією.
Тож у цьому поході Україною він побачив та дізнався від самих місцевих мешканців як насправді жили українці у 1920-30-х роках у Радянському Союзі.
“І він пройшов всю східну Україну до західної, до батьківської хати. Побачив дуже багато покинутих хат у заростях дерев, лише з коминами, наче там колись жили люди. А люди кажуть “Це Голодомор був, повимирали цілі села”. Побачив він те все, і розчарування було велике в радянській владі, що на словах воно красиво, правильно написано, а на ділі зовсім не так. То до червоних партизан не пішов”, — каже представник Любомльського музею.
Тому Данило Шумук з березня 1943 до грудня 1944 року був в УПА, де проводив ідеологічний вишкіл нових повстанців — викладав їм стислі курси з історії України та інших суспільних дисциплін.
“Там він придивлявся, дещо подобалось. Він лекції читав, політпрацівником був. В боях він зовсім участі не брав. Його навіть провідником поставили на декілька днів, але повстанські загони були розгромлені. І як підійшла Червона армія, під Києвом його арештували. І почались вже радянські суди, один за одним”, — розповідає директор Любомльського музею
В УПА Данило Шумук періодично мав конфлікти зі Службою безпеки ОУН. Він вимагав ретельніше розслідувати справи, де людям загрожувала смертна кара. Весь свій життєвий шлях чоловік описав у книзі “Пережите й передумане. Спогади й роздуми українського дисидента-політв’язня з років блукань і боротьби під трьома окупаціями України (1921 – 1981)”.
Директор Любомльського музею Олександр Остапюк описує книгу так:
“Пройшовши горнило війни, він там написав, що “Я засуджую деякі методи, які проводила ОУН та УПА”, що занадто жорстоко до місцевого населення вони відносились. І коли він емігрував, до нього ОУН та УПА почали вороже відноситись – ця критика їм дуже не сподобалась. Він був чесна та правдива людина, він сказав правду, і не завжди всім ця правда подобається”.
У квітні 1945 Данила Шумука засудили за участь в УПА до смертної кари, а через півтора місяця її замінили на 20-річне ув’язнення. Цей та інші терміни покарання він відбував у таборах російської півночі.
У радянських таборах Данило Шумук створював мережу українських активістів серед ув’язнених за політичними статтями, гуртував активний український національний спротив, допомагав людям повертати гідність та самоповагу. Там він взяв участь у Норильському повстанні політв’язнів, додає Остапюк.
“Він казав: “Був штаб Норильського повстання і був другий, резервний, штаб. Я його очолював. Я в тіні був, хоча я також керував цим повстанням”. Але ніхто цього не пише та не говорить, бо це було закрите. Вони розраховували, що якщо заарештують перший штаб, то другий підпільний повинен працювати”, — розповідає працівник музею.
У 1956 його справу переглянули, зняли судимість та відновили у правах. Але вже за рік знову посадили на 10 років за «антирадянську пропаганду й агітацію».
Звільнився Шумук у листопаді 1967 року, оселився у Богуславі під Києвом, працював на різних роботах та писав спогади. В цей час він познайомився з дисидентами. Вчергове його заарештували під час “січневого покосу” української інтелігенції 1972 року. Засудили на 10 років таборів особливого режиму та 5 років заслання.
Того ж року він відмовився від радянського громадянства. На захист Шумука люди в різних країнах по всьому світі влаштовували акції.
“Президент США просив звільнити його, прем’єр-міністр Канади просив, але радянська влада не звільняла, і він відбув той строк до кінця й одразу емігрував за кордон”, — каже Олександр Остапюк.
Це сталося у травні 1987, а за пів року він виступав у Овальному кабінеті у Вашингтоні з нагоди святкування Дня декларації прав людини, ухваленої ООН. Після виступу з ним зустрівся тодішній президент США Рональд Рейган.
У Канаді Данило Шумук не пристав до жодної партії, жив у Торонто у притулку для самотніх, знову писав спогади.
У 1998 він побував на Батьківщині, на Волині, в тому числі — у Любомльському музеї.
“Вони приїхали з дочкою. Зайшли у церкву, де його хрестили. Хати, де він народився, вже не було. Він вже старенький був, тихенький, в береті, не дуже говіркий. Я не відчував у ньому злості за те, що радянська влада йому так життя поламала. Ні до кого він претензій не виставляв, але він вірив в Україну і що він вже у вільній Україні”, — згадує Олександр Остапюк.
Він каже, що то була єдина публічна зустріч з Данилом Шумуком, якого він запросив до музею.
“Він розповідав, що в еміграції в нього з деким, з мельниківцями, відношення кращі, а з деким з бандерівського крила ОУН — гірші, за критику. Подарував свої книги з автографом. За його проханням нам тричі надсилали українську літературу діаспори, дисидентську, кілограмів по 150”, — розповідає очільник Любомльського музею.
Данило Шумук помер у Покровську 21 травня 2004 року, там його й поховали. Невдовзі майже весь архів дисидента його онука передала в Любомльський музей.
“Ми попросили онуку: “Передайте, ви дивіться яка складна ситуація, що роблять російські сепаратисти, агресори. І вона подумала, і за декілька разів майже все передала, ми дуже вдячні. Розширимо музей, буде велика експозиція повністю про нього. Є вулиця Данила Шумука – шануємо”, — каже Олександр Остап’юк.
Нагадаємо, у Покровську (тодішньому пристанційному селищі Гришиному) на початку ХХ століття 4 роки жив та працював видатний український композитор Микола Леонтович. У 1921 році він загинув у рідному домі від рук чекіста. Його обробка української народної пісні “Щедрик” відома у всьому світі як “Carol of the Bells”.
Читайте також: