Волонтерили 20 років тому: Історії 4-х іноземних добровольців на Донеччині (ФОТО)
Ці четверо іноземок були волонтерами на сході України ще коли саме слово “волонтер” не всі місцеві розуміли та ставилися підозріло. Що вони тут робили та як згадують свій досвід — розкажемо в статті.
Наташа Ванчек, Нью-Йорк, США
Наташа Ванчек була першою іноземною волонтеркою в Артемівську. Вона приїхала із Сан-Франциско, де до того працювала журналісткою, тоді їй було 26 років.
“Я була там з 1999 до 2001 року як волонтер Корпусу Миру США в Еколого-культурному центрі “Бахмат”. Це був дійсно корисний досвід співпраці з громадськими активістами різного віку. Ми багато працювали над плануванням та втіленням проєктів, місцеві активісти були дуже вмотивовані ентузіасти”, — згадує Наташа.
Під час її терміну в Артемівську (нині Бахмуті) вона проводила заняття з еко-журналістики для підлітків, організувала для кращих з них автобусний еко-тур “Дива та жахи Донбасу” для популяризації локального туризму. А також започаткувала партнерство між вчителями та учнями Артемівська та міста-побратима Омахи у Небрасці, США. Пізніше цей проєкт профінансували американські донори, і вчителі та учні з Артемівська їздили в США та приймали американців у своїх родинах у себе.
А ще вона встигала організовувати щось цікаве та веселе. Як, наприклад, Геловін-вечірку у будівлі палацу культури “Машинобудівник”. Її учасники — бахмутські підлітки й дорослі — самі зробили костюми, грим та за керівництва Наташі організували розваги. В тій будівлі багато років знаходився офіс ЕКЦ “Бахмат”.
“Здається всім було легко, щиро та весело. Було веселіше, ніж навіть така вечірка у США. Багато хто з моєї родини були так раді надіслати прикраси та матеріали для цієї вечірки, а щодо решти ми імпровізували”, — згадує колишня волонтерка.
Вона додає, що слідкує за новинами з Донеччини, наскільки може.
“Але я не думаю, що можу повністю зрозуміти як це — жити там в останні декілька років”, — каже Наташа.
Нагадаємо, палац культури “Машинобудівник” згорів дотла влітку 2018 року. Нині будівля стоїть занедбана.
Джудіт Мендел, Каліфорнія, США
Джудіт Мендел зараз 85 років і вона живе у Каліфорнії, на західному узбережжі Сполучених Штатів, неподалік від Лос-Анжелесу, в окрузі Оріндж. А 20 років тому вона святкувала своє 66-річчя разом зі співробітниками Артемівської міськради.
“У 2001-2003 роках я 27 місяців жила в Артемівську як волонтерка (Корпусу Миру США, — ред.) та працювала з власниками малого бізнесу й з громадськими організаціями, аби допомогти їм із сучасними підходами в бухгалтерії, фінансовою та балансовою звітністю”, — згадує американка.
Вона розповідає, що для цього більше ходила до підприємців та організацій, а не у міськраду. Пам’ятає зокрема як співпрацювала з ветеранською ГО та з міською організацією євреїв.
“Але хтось з міськради (вже не пам’ятаю його прізвища, на жаль) казав мені, хто з підприємців просив моєї допомоги, і я зустрічалася з ними. Я опитувала їх та дізнавалась які в них були потреби для роботи, пропонувала як це вирішити”, — каже жінка.
Також вона відвідувала дітей у Парасковіївській школі-інтернаті.
“Ми зустрічалися з дітьми та вчителями у школі-інтернаті, показувала щось типово американське. Дітям було десь від 5 до 18, там вони вчилися та жили, оскільки їхні батьки або померли, або були у тюрмі”, — згадує Джудіт.
Зокрема, вона показувала дітям з цього інтернату як американці святкують Геловін та Різдво, грала з ними в “Бінго” (американське лото) тощо. Але найкраще Джудіт пам’ятає свою співпрацю з міською бібліотекою, для якої отримала грант на комп’ютери.
Також вона започаткувала безкоштовний розмовний Англійський клуб у читальній залі міської бібліотеки для дорослих — за зразком тих, які є у США (спочатку вона використовувала й матеріали, які їй надіслали з дому).
“У мене було 2 групи: одна, вечірня, для дорослих, які працювали. А одна вдень, коли закінчувалися уроки в школах, — для старшокласників. Ми починали з простих слів, які можна було візуалізувати та почути їх вимову, та рухалися до якихось складніших речей”, — розповідає волонтерка.
Також учні, студенти та вчителі англійської мали змогу попрактикувати англійську й у живому спілкуванні.
“Старшокласники та вчителі англійської допомагали мені порозумітися з іншими (наприклад, під час зустрічей з вищезгадуваними організаціями). Оскільки моїх знань російської вистачало лише для якихось практичних речей – скупитися у магазині, придбати залізничні квитки. Але я розуміла, коли робила помилку: тоді я просто повторювала слово або вимовляла його трохи по-іншому”, — розповідає волонтерка.
Американка згадує, місцеві мешканці, з якими вона зустрічалася, були дуже експресивні та залюбки їй допомагали. Траплялися й смішні історії через різницю в культурах.
“Пам’ятаю Великдень, як люди ходили навколо церкви за священником, і раптом він дістає величезний пензель, мінімум 10 дюймів завширшки (25 см, — ред.), ось який, як для малярських робіт! І ось він занурює його у воду та починає бризкати ним натовп. Люди сприймали це як святу воду, а він над ними молився. Але я була у зимовому пальті, було дуже холодно, і я убігла! Це було забавно, як на мене”, — каже американка.
За її словами, одна з культурних розбіжностей, яку вона досі пам’ятає — це острах захворіти від легкого вітерцю чи протягу.
“В автобусах жінки з дітьми просили зачинити люки та вікна, навіть якщо в автобусі було задушливо та вітерець охолоджував пасажирів”, — каже вона.
Але загалом американка згадує цей свій досвід, як приємний.
“В Артемівську мені жилося добре, у мене були гарні друзі — Лідія Мирошниченко, Дмитро Мащенко та інші. Я познайомилася з вашою культурою”, — розповідає Джудіт Мендел.
Нині вона живе у громаді для літніх людей.
“Вона на величезній території, де мешкають 1 800 людей віком 55+. І у нас є багато клубів: арт-студія, заняття з фотографії, деревообробна майстерня тощо. Я люблю грати у різні карткові ігри. Тут є багато такого, що допомагає людям розширити їхні життєві інтереси. У нас є 5 басейнів”, — каже жінка.
Там вона продовжує волонтерити й донині.
“Я вже давно не працюю за гроші, а роблю волонтерську роботу — це природньо для мене. У комп’ютерному клубі з 25 комп’ютерами, це безкоштовно для людей. Я надаю їм низькокваліфіковану допомогу (показую як сканувати, роздруковувати фотографії), а для серйознішої допомоги є 2 досвідченіші супервайзери. Також працюю з організацією, яка допомагає нужденним родинам. А ще — над запровадженням політичної реформи у країні”, — каже американка.
Додає, що за новинами з Донеччини та України слідкує лише якщо це новини світового масштабу.
“Я була шокована дізнатися про війну з Росією, яка так зачепила Донецьку область. На початку 2000-х там і слова про це не було”, — каже жінка.
Ясмін Зьонер, Гайдельберг, Німеччина
“Я була волонтеркою в Артемівську у 2005-2006 в екологічній ГО, Еколого-культурному центрі “Бахмат”. Я проводила заняття для школярів з екології англійською мовою. Не знаю навіть, чи перейняли вони багато чогось від мене. Це більше я навчилася у вас. Моя уява про те, як працює політика, повністю змінилася”, — розповідає Ясмін.
Влітку вона була лідером у волонтерському літньому робочому таборі за містом, як нині БУР (Будуємо Україну разом, — ред.), — у Парасковіївській школі-інтернаті.
З місцевими активістами німкеня спілкувалася спочатку англійською.
“Але потім здебільшого я розмовляла російською, яка покращувалася. Спочатку це було важко, але потім окей”, — каже Ясмін.
Знання мови, яку вона опанувала тут, стало в пригоді й у її подальшому житті. Нині Ясмін — історикиня, викладає у Гайдельберзькому університеті, пише дисертацію про Другу світову та багато працює в архівах країн колишнього СРСР.
Анна Гумковська, Варшава, Польща
Анна приїхала до Артемівська на пів року, коли їй було 27, і вона вже була заміжня. Жінка проводила еко-заняття зі школярами у ЗОШ № 24, теж англійською. ГО, яка приймала її тут, називалася “SVIT”. Цю можливість вона знайшла через польську мережу SCI.
Ті заняття Анна готувала з іншою волонтеркою, німкенею Женею Руттенберг.
“Це був 2006-2007 рік. Заняття були цікаві, але, гадаю, іноді ми мали проблеми з мовою. Дітей було небагато, але вони були милі. Ми могли спілкуватися англійською, але це була екологічна тематика, тому словниковий запас був специфічним. Тому іноді їм було важко зрозуміти. Це були заняття в ігровій формі про проблеми води, енергоефективності у наших оселях, забруднення повітря, гірниче видобування, проблеми сміття тощо”, — розповідає Анна.
З проблемних моментів, які їй не подобалися, вона згадує транспорт.
“Бронювання квитків на потяг — це було тяжко: ви маєте звернутися заздалегідь, з паспортом, забронювати на своє ім’я. Я не знала як дістатися з одного міста в інше: маршрутки, автобуси… — мені з цим було важко”, — згадує волонтерка.
Були й теми та розмови, на які у полячки та місцевих був тоді кардинально різний погляд.
“Пам’ятаю, що розмовляла з кимось, і була така репліка, що “Радянська Армія — це наші герої” — у польській історії це зовсім не так! Але я не заглиблювалася у такі розмови, аби не створювати непотрібних конфліктів”, — каже Анна.
Вона додає, для неї ті пів року на Донеччині були цікавим досвідом.
“Я щаслива, що була там. Багато чого дізналася, і це надало мені певного розвитку. Були якісь культурні відмінності, але я впоралася з цим. Всі були приязні та хотіли допомогти”, — підбиває підсумок свого волонтерства на сході України жінка.
Нині Анні 40 років, вона доглядає вдома 3 дітей та навчає їх. Одночасно навчається у школі Монтессорі. Живуть Гумковські у Варшаві.
Читайте також:
295Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
