Історики Бахмута отримали цікавий “портрет” міста — його детальний опис у газетній статті за 1840 рік. Місто ще без промисловості процвітало завдяки торгівлі та сільському господарству.
Про це Вільному радіо розповідає науковий співробітник Бахмутського краєзнавчого музею Григорій Соколовський.
Він знайшов у мережі оцифровану статтю “Бахмут” з “Комерційної Газети” за 23 листопада 1840 року та оприлюднив її на Facebook-сторінці музею.
“Це перехідний період та як місто виживало у цей час, коли ще не був таким популярним алебастр, гіпс та коли вже були закриті солеварні. Тобто, немає солі і ще не видобувають масово інші корисні копалини”, — каже про той період Григорій Соколовський.
Тож цікавим та незвичним є те, що Бахмут зображений у статті взагалі без солепромислу.
“В статті нічого немає про солеварні — бо їх вже закрили (у 1786 році). А поклади кам’яної солі ще не знайшли та її видобуток у шахтах ще не почали. І люди почали “вигадувати бізнес”, зокрема аграрний напрямок: приганяли з інших міст скотину, щоб вона тут паслась, жирувала, а потім її забирали (це давало їм шкіри, сало, м’ясо)”, — пояснює співробітник Бахмутського музею.
До такого промислу бахмутяни вдавались тому, що навколо містечка було багато простору, і воно знаходилось на перетині шляхів.
“Бахмут був розташований у вдалому місці, де багато простору та під’їзних шляхів, які перетинались тут. Внаслідок цього місто розвивалося. З розвитком промисловості цей статус тільки посилився, коли тут активно почали розробляти корисні копалини”, — каже працівник музею.
Зазначимо, автор статті згадує про видобуток алебастру, але він був не настільки популярним у Бахмуті, як пів століття пізніше.
“Тільки наприкінці ХІХ століття, коли імперія почала будівництво, алебастр став більш потрібний. А тут тільки початок його видобутку. Тобто, це був аграрний регіон: влітку працювали на полі, на землі, а потім йшли на заробітки — видобувати вугілля тощо. Власне як зараз, коли у нас майже не залишилось промисловості, а упор на сільське господарство. Може, і зараз якась така спіраль”, — зазначає представник музею.
Сучасного читача вразить і те, що Бахмут називають містом “незначним та маловідомим”.
“Імперія була велика, газет майже не було, радіо теж, інтернету теж, люди зі своєї агломерації нікуди особливо не виїжджали. Тому такий вираз. Знали міста Москва, Санкт-Петербург, Катеринослав. А може це автор написав “атмосферно”, іронізуючи (адже потім описує весь цей рух)”, — міркує Григорій Соколовський.
Зазначимо, з 2 тисяч будинків, які за описом були в той час у Бахмуті, ймовірно лише декілька були кам’яними спорудами, а всі решта — дерев’яними.
“В описі міста за 1831 рік вказані лише 2 кам’яні будівлі. Тобто місто було “дерев’яне”, і кам’яної забудови майже не було”, — зазначає Григорій Соколовський.
Згідно з цією статтею, постоялі двори тоді отримували великі прибутки — подекуди по 300-400 рублів за добу (при оптовій ціні на м’ясо у 80 копійок за 16 кг). Це дає уявлення про те, наскільки багато людей прибували у торговельний сезон до Бахмута. Але, як каже працівник музею, ці ціни потрібно ще аналізувати.
Нижче подаємо цю краєзнавчу статтю в перекладі з російської зі збереженням авторського стилю.
“Бахмут за своєю незначністю як місто маловідоме; але заслуговує на примітки щодо промисловості місцевих жителів та іногородніх, які займаються тут різними промислами.
Бахмут, повітове місто Катеринославської губернії, лежить за 250 верст від Катеринославля (нині місто Дніпро, — ред.), за 200 верст від Харкова та з невеликим 200 верст від Таганрога та Ростова на Дону, має до 2000 будинків, 5 церков і понад 100 великих і малих крамниць. З усіх вищезгаданих міст великі тракти проходять через Бахмут. Всі обози, які відправляють з Великоросійських міст, з різними виробами у Таганрог, Тифліс та Чорноморію, не минають Бахмута.
Навесні кілька тисяч людей проходять тут з губерній: Чернігівської, Полтавської, Харківської та Курської, для заробітків, на лінію (“Кавказька лінія”, тобто північний Кавказ, — ред.) та на Дон, і восени повертаються, що приносить чималу вигоду для міста загалом, а особливо для промисловців їстівними припасами, яких, дякуючи Богу, в Бахмуті вистачає в будь-яку пору року.
Головна промисловість тутешнього купецтва є збір худоби, яку збирають від квітня до червня понад 6 000 голів великої рогатої худоби та до 60 000 овець; у вересні ріжуть, м’ясо солять для їжі та продають на місці по 80 копійок й не дорожче 1 р. за пуд (16 кг, — ред.) асигнаціями (тобто “паперовими грошима”, — ред.). Сала виходить до 80 000 пуд., яке продають у Білгороді. У грудні та січні візники приганяють до Бахмута до 4,000 коней з порожніми саньми й усі майже з Білгородського повіту; у всякого візника-господаря по 5 та 6 коней; вони набирають сало, шкіри та овчину. Сало везуть до Білгорода по 75 та 80 копійок асигнаціями з пуда, шкіри та овчини у Харків на Хрещенський ярмарок, де вони й продаються. У ці місяці промисловість у Бахмуті помітно пожвавлюється. Заїжджих дворів вісім, і кожен власник заробляє 300-400 руб. асигнаціями, іноді й більше, щодня.
Поселяни, обробивши навесні поля, рвуть порохом алебастр, яким тут природа нагородила щедрою рукою, і заготовляють мільйони пудів, у травні та червні. Чумаки приганяють кілька тисяч порожніх, волових фур і вирушають із Бахмута з поклажею. Ті, що йдуть до Криму за сіллю, набирають казенного земляного (тобто кам’яного, — ред.) вугілля у Лисячій балці (на території нинішнього Лисичанська, — ред.), за 40 верст від міста, та везуть до Миколаєва по 50 та 60 коп. асигнаціями з пуда; інші наймаються під пшеницю, яку греки закуповують тут у великій кількості, і відправляють до Таганрога, Бердянська та Маріуполя по 3 р. та 5 р. 50 к. асигнаціями. з чверті; треті, якщо ні до кого не наймуться, набирають алебастру або вільного земляного вугілля, платячи по 5 к. асигнаціями за пуд і везуть до Харкова, Полтави, Курська тощо і продають там по 50 і 60 копійок асигнаціями за пуд.
Це вільне земляне вугілля видобувається за 25 верст від міста, у казенному селі Микитівка, якого мешканці поділяються на компанії або, точніше сказати, артілі, яких до 20, у кожній по 12 і 15 осіб. У землі, що належить цьому селу, артілі добувають вугілля, і кожна виробляє на рік по 3,000 руб., іноді й більше. Добувають його, переважно зимою, частиною і влітку, але у вільний час, по закінченню польових робіт.
Тут бувають у році три ярмарки: Середахрещена, на Петров день та у вересні. Головна торгівля відбувається худобою. Петербурзькі, Зарайські, Воронезькі й Курські купці купують до 10,000 бугаїв, відгодовують їх на тутешніх полях і женуть для продажу в С. Петербург та інші міста, також приганяють табуни коней Чорноморських, Донських і заводських тутешніх поміщиків до 20,000 голів, з яких половина буває продана.
У червні тут буває до 5,000 чоловік косарів із губерній: Харківської, Полтавської та Курської; вони одержують до 2 руб. ас. на день платні на господарському продовольстві протягом понад місяць.
Ось короткі відомості про різні предмети промисловості в місті Бахмуті, які приносять користь кільком тисячам народу.
В. А.
Листопада 1 дня, Бахмут, 1840 р.”
Нагадаємо, у грудні краєзнавці Бахмутського району випустили альбом “Бахмут на картах і планах”, в якому зібрали десятки фрагментів карт різних періодів. На всіх них — Бахмут та околиці.
Читайте також: