Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Мобільні групи зі скриньками та озброєним супроводом, приховані адреси “дільниць”, українські міста у російських “виборчих округах”, понад 6 тисяч організаторів і 15 кандидатів — так Росія вперше проводила вибори до Держдуми на окупованій частині Донеччини. В останній день окупаційна влада заявила про понад 81% “явки”, хоча частина місцевих жителів у соцмережах стверджувала, що про саме “голосування” майже нічого не знала.
Вільне Радіо зібрало основні заяви та новини про те, як проходили псевдовибори на окупованій Донеччині, кого Росія висунула кандидатами та що про організацію “голосування” писали місцеві жителі.
Для жителів окупованої частини Донеччини це перші псевдовибори до Держдуми Росії. Основними днями “голосування” визначили 18-20 вересня, однак фактично воно розпочалося значно раніше: для російських військових — 28 серпня, для цивільних — 8 вересня.
Достроково “голосували” переважно не на звичних “виборчих дільницях”. Окупаційна влада сформувала 1266 мобільних груп, які їздили до людей із переносними перегородками, бюлетенями та скриньками. Разом із членами таких груп приїжджали російські правоохоронці або військові зі зброєю. На оприлюднених окупаційною владою фото видно, як бюлетені заповнюють у дворах — на лавках, столах або навіть капотах автомобілів.
До прифронтових населених пунктів такі групи вирішили не відправляти. Їхнім жителям натомість пропонували “голосувати” у пунктах тимчасового розміщення, якщо вони виїхали туди з небезпечних територій. Дострокове голосування окупаційна влада пояснювала “безпекою” та небажанням збирати багато людей в одному місці.
Водночас Росія заздалегідь включила до своїх “виборчих округів” усю Донецьку область — зокрема міста й громади, які вона не контролює.
На Донеччині сформували три такі “округи”:
При цьому адреси більшості “виборчих дільниць” окупаційна влада вирішила не оприлюднювати — також нібито з міркувань безпеки. Загалом на окупованій частині області створили 633 такі “дільниці”. Дізнаватися, куди приходити, людям пропонували через російські “Госуслуги”, багатофункціональні центри або безпосередньо у “виборчих комісіях”.
Ще одна особливість цих псевдовиборів — для участі не обов’язково було мати російський паспорт. Окупаційна “виборча комісія” дозволила отримати бюлетень також із так званим “паспортом ДНР” або українським паспортом, якщо в ньому є реєстрація на території Донецької області.
Перед “виборами” члени комісій також мали обходити квартири та розповідати про процедуру голосування й кандидатів. Однак жителі окупованих територій розповідали, що під час таких обходів їх фактично агітували за російську “Єдину Росію”.
Псевдовибори до Держдуми на окупованій частині Донеччини завершилися раніше, ніж планували. 20 вересня 633 так звані виборчі дільниці закрили о 14:00 за московським часом — на шість годин раніше. Окупаційна “виборча комісія” пояснила це загрозою українських безпілотників у вечірні години та необхідністю безпечно доправити “протоколи”.
Одразу після закриття “дільниць” почали підрахунок бюлетенів. Голова окупаційної “виборчої комісії” Володимир Висоцький заявив, що попередня “явка” перевищила 81%. Ця цифра включає і дострокове псевдоголосування, яке тривало кілька тижнів. Остаточні результати окупаційна влада на момент цієї заяви ще не оголосила. Втім, ще в перший день так званого голосування Висоцький озвучив неправдиву тезу щодо кількості людей з окупованої Донеччини, які вже “проголосували”.
Для організації самого процесу окупаційна влада залучила понад 6 тисяч людей. За її даними, йдеться про членів 633 дільничних та 36 територіальних “виборчих комісій”. Частина з них не лише працювала на стаціонарних “дільницях”: раніше окупаційна влада повідомляла про 1266 мобільних груп, які їздили зі скриньками та бюлетенями по населених пунктах і дворах.
Для українського законодавства важливо розрізняти людину, яка просто прийшла “проголосувати”, зокрема під тиском, і тих, хто добровільно долучився до організації псевдовиборів. Кримінальна відповідальність передбачена саме за участь в організації та проведенні незаконних виборів на тимчасово окупованій території, а також за публічні заклики до їх проведення. До цього можуть належати, зокрема, добровільна робота у так званих виборчих комісіях та інша допомога в організації незаконного голосування.
За частиною 5 статті 111-1 Кримінального кодексу України такі дії можуть каратися позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років. Також передбачена заборона обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та конфіскація майна або покарання без неї.
Заявлені заходи безпеки не завадили окупаційним медіа протягом останнього дня активно створювати картинку масового “голосування”. Вони, зокрема, публікували фотографії молоді на “дільницях” та заяви окупаційних посадовців про те, що люди приходили туди цілими командами й разом зі своїми організаціями.
Водночас того ж 20 вересня окупаційні джерела повідомили про нібито атаку безпілотника лише за сотню метрів від однієї з “виборчих дільниць”. За версією російської Росгвардії, дрон атакував автомобіль, у якому перебували двоє чоловіків та дитина — усі троє дістали осколкових поранень.
На тлі псевдовиборів окупаційна пропаганда просувала й інший меседж: Росія проводить “голосування” навіть під час війни, тоді як Україна — ні. 20 вересня окупаційна “омбудсменка ДНР” Дар’я Морозова заявила, що відсутність виборів в Україні нібито свідчить про порушення конституційних прав громадян.
Утім, причина, чому загальнонаціональні та місцеві вибори в Україні зараз не проводять, визначена законодавством. Закон “Про правовий режим воєнного стану” прямо забороняє під час його дії проводити вибори президента, Верховної Ради та органів місцевого самоврядування. У травні 2026 року робоча група Верховної Ради, до якої входять представники парламентських фракцій, ЦВК, уряду, Офісу президента, правоохоронних органів та громадськості, також підтвердила консенсус щодо неможливості проведення виборів під час воєнного стану.
Натомість Росія поширила власні вибори на окуповані території України та використовувала сам факт проведення там “голосування” як одну з тем інформаційного супроводу псевдовиборів.
Поки окупаційна влада звітувала про високу явку на “виборах”, у місцевих чатах жителі окупованих територій писали, що подекуди взагалі не знали, коли і де проходить “голосування”.
Люди з інших населених пунктів також писали, що до них ніхто не приходив. Один із коментаторів описав це ще пряміше: “Ми голосувати, напевно, рилом не вийшли. Все зроблено без нас”.
Ще одну особливість “виборчих списків” описала користувачка Threads, яка живе на тимчасово окупованій території. За її словами, вона знайшла себе там одразу тричі — під дівочим прізвищем, прізвищем у шлюбі та знову дівочим після розлучення. В усіх випадках була вказана одна адреса реєстрації, але різні паспортні дані. Незалежно перевірити, чи справді ці записи дозволяли отримати кілька бюлетенів, Вільне Радіо не може.
Ці дописи самі по собі не дозволяють оцінити реальну кількість людей, які брали участь у псевдовиборах. Однак вони контрастують із заявами окупаційної влади про масову участь жителів та заявлену нею високу “явку”.
На трьох одномандатних “округах”, на які Росія поділила окуповану частину Донецької області, зареєстрували 15 кандидатів від російських партій.
Серед претендентів є учасники війни проти України, представники окупаційних структур, російські пропагандисти, а також люди, які допомагали російським військовим.
Наприклад, у так званому “Донецькому окрузі” від партії “Єдина Росія” балотується Олександр Бородай — росіянин, який долучився до війни проти України ще у 2014 році та був “головою Ради міністрів ДНР”. У 2021-му він став депутатом Держдуми від Ростовської області, а тепер претендує на переобрання вже від окупованої Донеччини.
У “Макіївському окрузі” ця ж партія висунула військову кореспондентку російського “Першого каналу” Ірину Куксенкову, яка висвітлює російське вторгнення в Україну. Серед її конкурентів — один з учасників створення так званої “ДНР” Борис Литвинов та Владислав Жуков, якого російські медіа представляють як “ветерана СВО”.
У “Горлівському окрузі” балотується, зокрема, Андрій Крамар, який із 2014 року працював у структурах сепаратистського руху “Донецька Республіка”, а згодом став “радником голови ДНР” та “депутатом Народної ради”.
Водночас не всі кандидати мають військове чи окупаційно-політичне минуле. Наприклад, серед претендентів є шахтар із Донецька Сергій Макаров, який лише у 2026 році долучився до політичної діяльності російської партії.
Журналісти Вільного Радіо раніше проаналізували всіх 15 кандидатів, їхні біографії, зв’язки з окупаційними структурами, доходи та майно.