Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Після створення військових адміністрацій на Донеччині, депутати фактично втратили інструменти впливу й контролю, але зберегли статус і формальні обов’язки. Журналісти Вільного Радіо розпитали активну депутатку з Краматорської громади Ангеліну Шостак про її досвід умов роботи на виборній посаді під час повномасштабної війни.
На місцевих виборах 2020 року мешканці Краматорської громади обрали собі 42 депутатів. Наприкінці жовтня 2025 року залишились в такому статусі 36 людей.
Наразі на Донеччині, як і в багатьох інших прифронтових областях, замість органів місцевого самоврядування (міських, селищних, сільських рад та їхніх виконавчих комітетів) працюють військові адміністрації населених пунктів. Саме цим органам належить повнота влади на місцях. Тож депутати не можуть впливати на рішення громади, як сподівались, йдучи на вибори, втім залишають за собою обовʼязки статусу.
Депутати місцевих рад не отримують зарплати за свою роботу, втім могли б голосувати за розподілення мільйонних бюджетів своїх громад від імені своїх виборців. Тож журналісти Вільного Радіо вирішили дослідити чи користуються участю таких зацікавлених волонтерів військові адміністрації, керівники яких тепер розподіляють кошти підписом однієї людини.
Попри те, що наразі діють військові адміністрації, депутати міських рад зберігають свій статус. Звісно, окрім випадків, коли вони самостійно можуть скласти повноваження. Як Ви самі визначаєте свою роль сьогодні як депутатки міської ради?
Що стосується депутатства, то зараз, я б сказала, призупинені наші повноваження. Це логічно, бо створена міська військова адміністрація Краматорська.
Як я можу впливати на життя і звернення саме мешканців мого депутатського округу, за яким я закріплена? Ніяк. Мій округ Біленківський, він старостинський. Тобто там є староста відповідний і нікого більше, скажімо так, не допускають. Навіть не до керівництва чи якогось контролю, а навіть на рівні якихось порад.
Тому повпливати на рівні саме мого округу депутатського я не можу. Якщо йдеться загалом про містян, краматорців, то я тут дію саме як членкиня фракції “Європейська солідарність”. В нас є офіс і ми допомагаємо саме переселенцям, як дистанційно, так і очно. Йдеться про різну допомогу — це якісь юридичні питання, консультації тощо. До нас звертаються мешканці не лише Донеччини, а навіть з інших областей.
Чи відчуваєте Ви, що перебуваєте в “режимі очікування”, чи все ж маєте активну функцію? Чим конкретно займаєтеся як депутатка зараз?
Тут наша сила, вона є — це четверо депутатів, які у нас представлені в Краматорській міській раді. Я сама беру активну участь в допомозі, різних благодійних розіграшах, надаю свої вироби, активно закликаю і створюю збір грошей. Хоча це більше волонтерська чи громадська діяльність, я думаю.
Я є в наших краматорських групах у Facebook, вони в нас дуже активні і доволі багато є учасників. Там підіймаються теми, які стосуються саме нашого міста.
Наприклад, я підіймала тему релокації наших пам’ятників. Це і скульптури Гутирі, це і пам’ятник Бикову, це і памʼятник нашим чорнобильцям. Є зараз один, який евакуювали, памʼятник Степану Чубенку. Але в цьому випадку питання підіймали не у військовій адміністрації, це фанати ФК “Карпати”, наскільки мені відомо, потурбувалися. Тобто це ініціатива волонтерська.
А коли були нещодавні “прильоти” в місті, в центральній частині, неподалік від скульптур Гутирі, то я підняла питання їхньої релокації. Тегнула Сташкевича, той що представник прес-служби начальника ВА Гончаренка. Ніхто абсолютно не реагує. А напряму мене міський голова заблокував не лише у Facebook, він заблокував мій номер, щоб я не могла навіть з ним спілкуватись безпосередньо.
Це, власне, було наступне питання — які у вас є канали комунікації з військовою адміністрацією? Чи залишається у Вас механізм контролю за витратами в громаді?
Ніяких адекватних каналів комунікації наразі не можу назвати. Можливо, через те, що я ставлю незручні питання і дуже голосно та активно це роблю. І в мене часто виникають питання щодо недоцільного витрачання коштів місцевого бюджету. Я вичерпала якісь можливості спілкуватися напряму, бо на повідомлення мені не відповідали. Планую вже писати запити, щоб отримувати розʼяснення. Ви мені як раз і нагадали про ці плани.
Найперше мене цікавить виділення коштів на військових. Бо коли є просто повідомлення на сайті або в соцмережах, що виділили стільки-то мільйонів військовим, то це ж ні про що. Я ж бачу і читаю, які є звіти, коли вказують конкретну бригаду, підрозділ, на що саме пішли кошти.
До мене звернулись, здається, ще півтора року тому військові з проханням допомогти. У них були всі документи, ми з ними домовились, вони пишуть офіційного листа за підписом командира частини, він перераховує абсолютно все, що їм потрібно, просто по пунктах. Не просто воду розвів, а по пунктах. І цей лист написали на голову військової адміністрації. Вони це все зробили.
Я написала пану голові у WhatsApp, тоді ще була комунікація з ним. Тож я написала, що це за військові, додатково теж від себе пояснила. Він нічого не відповів, не пояснив і не допоміг, мається на увазі саме з місцевого бюджету. Я знаю, що допомоги від міста не було.
Тому мені дуже цікаво, на які саме бригади, в якому розмірі йдуть кошти. Бо кошти виділяють, але в адміністрації кажуть, що це військова таємниця. Але це абсурд! Від того, що вони називатимуть бригаду, якій допомогли, вони їх так не ставлять під загрозу.
Друге питання у мене, скоріше кадрове. Ось, наприклад, Ігор Сташкевич, який є секретарем недіючої зараз міської ради і також депутатом. Він досить активно їздить у відрядження. У депутатів начебто зараз повноважень немає, але секретар представляє місто. Не заступники начальника військової адміністрації, ні інші посадовці, а саме секретар міськради.
Якщо це представництво депутатського корпусу, то я б теж хотіла мати можливість якось долучитися і як депутатка активно брати участь. Бо мені не байдуже місто, містяни. Хотілося б розуміти, до чого ми рухаємося. Навіть на прикладі того ж Перечину і організації релокації.
Тобто скільки коштів на це йде з місцевого бюджету?
Це ще одне питання, яке мене цікавить. У нас тепер Перечин — це New Kramatorsk. Це вже без сарказму так кажуть. І це чудово, що є можливість переїхати в людей у більш безпечні райони, перевозити установи, освітні заклади відкривати. Я у Вас читала про ліцей Краматорський. Але тут хотілося б розуміти, що не тільки кошти з нашого місцевого бюджету йдуть. Адже для приймаючої громади це величезний ресурс, це люди, молодь, діти. Це можливість будівництва нового тощо. І тут ще питання, хто в кому зацікавлений більше.
А ми виділяємо кошти на Перечин з нашого міського бюджету. Так от ось тут ми не маємо інструментів, я, наприклад, як депутатка, я не маю абсолютно ніякого контролю, який в мене, як у депутата, має бути.
Я не стверджую, що щось не так, я просто цього не знаю, бо немає можливості контролю. Ніхто не звітує і не спілкується. Не комунікують або комунікація у такому зверхньому тоні, пропонують подивитися відеоролик на сайті і все.
Водночас у самому Краматорську часто якісь витрати лягають на плечі містян, волонтерів. Особливо, коли багато влучань після обстрілів. І стосовно сіток, то звісно добре, що зараз ставлять, але це ж мало бути ще раніше.
Також ми багато чуємо про евакуацію і знаю, що це теж часто організовано саме волонтерами. В нас вже є райони Словʼянська, з яких є примусова евакуація дітей, в Краматорську теж таке буде. І міська влада має хоча б допомагати волонтерам. Нещодавно в Євгена Ткачева з “Проліски” автівка згоріла. І я думаю, що першочергове завдання міста допомогти таким організаціям. Бо це ж ми зацікавлені в тому, щоб у них була броньована автівка, автобуси, щоб вивозити людей.
Хоча Ви обмежені у повноваженнях зараз, але окремі обовʼязки за Вами закріплені. Зокрема, є зобовʼязання подавати щорічну декларацію.
Звичайно. Це все без змін, я подала, як того і вимагає законодавство до 1 квітня.
Чи є якісь ще формальні вимоги, які залишаються чинними? Або обовʼязки, які Ви виконуєте? Наприклад, коли до Вас звертаються з якимсь запитом містяни.
Так, є запити, які я опрацьовую. Ви маєте пам’ятати, про Отця Віталія Лімішенка з Краматорська. Він захворів на рак, на жаль, не вдалося побороти недугу. Але перед цим до мене зверталася його дружина Наталія, яка розповіла про хворобу і необхідність дороговартісного лікування. Я тоді написала допис, а Віталія багато хто знав, тоді вдалося зібрати суму. Згодом дружина знову написала, бо була потреба. І я запропонувала їй написати на моє імʼя звернення, як на депутатку. До мене ж не тільки з мого округу можуть звертатися, а з усього міста.
Дружина Віталія тоді все зробила, написала на моє імʼя звернення, перерахувала чітко потреби. Я це звернення оприлюднила у соцмережах, тегнула представників міської адміністрації з проханням, щоб розглянули можливість виділення з міського бюджету. Тоді справді виділили суму на допомогу. Тож в принципі такий механізм був дієвим.
Я намагаюсь бути корисною, наскільки це можливо. Тобто я дуже відкрита до комунікації, до людей, не пішла у якесь умовне підпілля, що про мене нічого не чути. Я і тренінги різні проходжу, щоб бути в тонусі. Тим паче, в нас є конкретна мета як у представників партії — допомагати ВПО. Офіс є, звертатись можуть абсолютно всі переселенці, хто завгодно з усієї України і з-за кордону, це ж так само там вони переміщені. Я навіть не знаю взагалі з нашої міської ради, хто ще такий активний.
Я так розумію, що комунікації всередині депутатського корпусу міської ради немає? Можливо, у Вас збереглися якісь чати чи групи?
Та чесно, немає ніякої комунікації. Ось ми вчотирьох від однієї фракції спілкуємося. І в нас так вийшло, що всі безпосередньо з військом повʼязані. Хтось служив, хтось волонтерить, діти теж в армії.
А інші, ну там ОПЗЖ чи Партія Шарія, там ніякого спілкування не може бути. Від “Слуги Народу” не активні, нічого про них не знаю. Тому ніяких чатів, груп, спільних планів чи навіть обговорень, нічого такого немає.
Можливо, є ще якісь питання, які Вас турбують? І що б Ви могли зробити за умови обмежених повноважень?
Одне з головних питань — це житло для ВПО і житло для військових. Є окрема проблема на рівні держави, як забезпечити величезну кількість людей домівками. Щоб людей при евакуації не везли в якісь спортивні зали, школи тощо. Є сподівання і щодо законопроєкту 11161 про компенсації, який досі не підписав президент.
Але на чому б я акцентувала саме в регіональному контексті і контексті нашого міста, то це робота з житловим фондом. У міської адміністрації мають бути дані щодо вільного житла, де люди виїхали. А в нас же величезний попит серед військових, яким треба не тільки наше місто захищати, а і жити десь. Це, знаєте, як часто відбувається? Мені дзвонять знайомі і питають: “Ангеліно, а де можна пожити?”. І я починаю бігати, питати по знайомих, щоб знайти кілька квартир чи будинків. Це ще часто впирається в те, що люди бояться здавати військовим. Це нонсенс. Як же вони нас тоді будуть захищати.
Як мені здається, було б добре, щоб окремі військові частини мали домовленість з військовою адміністрацією. Щоб не бійці собі шукали житло, а щоб це питання за них закрила міська адміністрація.
Можна прописати конкретну процедуру: Описується майно, коли вони заходять, відкривають квартиру, зв’язуються з власниками. Я розумію, що комусь це не подобається, але в нас, вибачте, війна. Тому я думаю, що і це намагатимусь донести також.
Нагадаємо, що майже половина чинних депутатів Покровської міськради досі вказують в деклараціях, що живуть у частково захопленому місті. Журналісти Вільного Радіо перевірили ці дані та з’ясували, де вони насправді перебувають.