Громада навколо ТЕС. Як живеться самостійно Миколаївській ОТГ? РЕПОРТАЖ

З 2016 року міська рада стала самостійною, до того ж — центром нової громади. І ТЕС зіграла в цьому ключову роль, бо, фактично, "дає життя" всій цій ОТГ і робить її спроможною. Раніше електростанції належало майже все місто, тепер — лише кілька об'єктів.

На шляху до міста Миколаївка, задовго до в'їзду, видніється теплоелектростанція. Хоча називається вона Слов'янська ТЕС, та знаходиться тут.

Раніше Миколаївка була "містом-матрьошкою", тобто підпорядковувалась не району, а іншому місту — Слов'янську. І навіть у поштовій адресі вказували "Донецька область, м. Слов'янськ, м.Миколаївка".

Зазвичай громади після об'єднання беруть собі на баланс соціальні об'єкти від районної влади або міста, якому підпорядковувались. Але в Миколаївці все по-іншому. Будівлі їм поступово передає "Донбасенерго" — власник Слов'янської ТЕС. Останнім віддали на баланс міста палац культури.

Досі "Донбасенерго" належать готель "Зоря" та спортивний палац "Енергетик". В останньому займаються чверть дітей міста. Тут є спортивна зала, басейн, зал для боксу та дзюдо.

Утримували навіть будинки, бо їх будували для працівників. Будують і зараз. Адже станція — головний роботодавець громади та наповнювач бюджету.

Тільки податок із заробітних плат працівників формує близько 70% бюджету громади. Хоча зараз його і не платять вчасно.

Відповідно до даних з реєстру про компанії, які мають податкові борги, станом на 1 лютого 2020 року, ПАТ "Донбасенерго" недоплатило понад 145 мільйонів гривень зборів. З яких понад 78 мільйонів — у місцевий бюджет.

Слов'янська ТЕС, одночасно — і рятівник, і зона ризику. Що робити, якщо станція зупиниться, в міській раді навіть не хочуть припускати. Мали такий короткий досвід під час активних бойових дій. Та воліють не згадувати ці часи.

Проблема в тому, що підприємство працює на вугіллі. Це дорого. І через таке паливо після захоплення частини Донбасу, ТЕС довелося працювати деякий час на генераторах. Та від цього намагаються відійти. Зараз є домовленість з китайським урядом про модернізацію потужностей підприємства.

От тільки китайці чекають державних гарантій від України. Чекають з кінця 2018 року.

В день нашого приїзду голови громади не було в місті. Вона підвищує кваліфікацію, та якраз була на сесії. А от з представником міської ради ми зустрічаємось в оновленому ЦНАПі громади.

Це двоповерхова будівля, яку відремонтували в рамках програми "Оновлена Донеччина", у співпраці з ПРООН. Взимку рослини навколо будівлі тут закутані — так місцевих працівників благоустрою вчили берегти рослини від загибелі.

Всередині, на першому поверсі ㅡ один спільний простір для Соціального офісу та Центру надання адміністративних послуг. Майже опівдні тут сидять самі пенсіонери, очікують консультацій щодо отримання субсидій. Співробітники Пенсійного фонду сьогодні не приймають, але є адміністратори, які допоможуть розібратися з документами і з цього приводу також.

Вся будівля ЦНАПу оснащена для інклюзивних клієнтів. На вході є плавний пандус, всередині — частина підлоги вкрита спеціальним покриттям для орієнтування у просторі людей з вадами зору, облаштований туалет для людей на візках, а всі номери додатково оголошують, а не тільки підсвічують на табло.

Будівля тут двоповерхова. На другому поверсі оформлюють документи на землю та паспорти. Піднятися туди можна на підйомнику. Призначений він не тільки для людей з інвалідністю.

ЦНАП — один із наймасштабніших проєктів, які зробили в громаді з часів об'єднання. А от відкривати тут свій Центр безпеки, як у сусідів, не довелось. У Миколаївці працює своя пожежна частина. Тож її просто частково переформатували. В цьому є свої переваги — лише працівники ДСНС можуть заходити до палаючого будинку, щоб вивести людей, бо мають спеціальний захист.

Головним показником переваг утворення громади у Миколаївці став бюджет. Тут він зріс рекордно: з 5 мільйонів гривень до 120 мільйонів. Це перерозподілені кошти від податків, а також гроші від держави — різного типу субвенції.

Перші кошти спрямували на відновлення після обстрілів. Зі 125 багатоквартирних будинків (2 поверхи і вище) постраждали від війни 78. 2 були повністю зруйновані. Один з них відновили у 2016-2017 роках. Залучали до цього державний, обласний та місцевий бюджет. Там, де були часткові ушкодження — будинки підремонтовували. Такі "латки" й досі видніються на деяких фасадах.

Цей навчальний заклад — один з тих, який потрібно було відновлювати швидко. Зараз уроки тут проходять шість днів на тиждень.

Школа потребує капітального ремонту. Поточний робили 2 роки тому. Але за кошти громади закупили нові інструменти. На більше зараз не вистачає. Тому на питання про реверсну дотацію представники влади тут зітхають — минулого року зі свого бюджету віддали іншим громадам 2 мільйони чотириста тисяч, а в 2020 вже 8 мільйонів 125 тисяч. Так вирішили "вище".

Ховалися у підвалах і учні школи №2. Тут досі висять вказівники до бомбосховища.

Але, через боротьбу кількох шкіл за статус опорної, жодна наразі нею не стала. Відповідно і подати проєкт на ремонт в опорній школі за кошти області — не можуть. А силами місцевого бюджету відремонтувати заклад не вдасться. Тож вкладають кошти поступово. Наприклад, оновили санвузол на першому поверсі. За часів підпорядкування Слов'янську, не було й того.

Крім того, у школі відкрили інклюзивно-ресурсний центр.

Це окремий заклад, під який виділили приміщення колишнього класу. Тут працюють з дітьми, які мають порушення розвитку різного типу. Діти можуть займатися на тренажерах, малювати на піску, перебирати каштани або працювати над артикуляцією перед дзеркалом. Дидактичних матеріалів для роботи з дітьми хотілося б більше, — каже місцева дефектологиня, але працювати є з чим.

На заняття в центр приходять як учні школи №2, так і діти з усієї громади та Слов'янського району загалом.

Нещодавно в цій школі також почали розвивати напрям робототехніки. Окремого профільного гуртка зараз немає, але є учні, які займаються таким програмування. На одному STEM-фестивалі (Science, Technology, Engineering and Mathematics — наука, технології, інженерія, математика ㅡ ред.) учням подарували бота, якого можна програмувати завдяки програмі Scratch, через телефон. Виглядає це так:

Скоро у школі також з'явиться робот Lego, його зможуть програмувати і молодші учні.

Найдосвідченіший в цьому зараз старшокласник Нікіта. Він же збирає демонстраційні моделі.

Навчатися за таким профілем в Миколаївці немає де. Тож хлопець, як і багато хто з молоді, планує їхати у велике місто.

Нашу розмову перериває секретар міської ради: "Тому у нас все так і відбувається".

Миколаївську ОТГ не оминула проблема зменшення кількості населення. Люди їдуть. Зараз вже не масово, але тенденція така все ж є.

Гірша ситуація в селах.

В Миколаївській ОТГ 2 старостинські округи: Малинівський та Рай-Олександрівський. Загалом 10 сіл. Живуть там близько 3 тисяч людей. Населення більше в центральних селах. Але є й такі, як Юріївка, де, принаймні, за документами, залишилось менш ніж 50 людей.

До Рай-Олександрівки дорога йде знову повз ТЕС. Вже в районі виїзду з міста або за ним — звалище. Одна із проблемних точок ОТГ. Його законсервували.

Щоб розібратися з купою сміття, яка вже поступово йде під землю, потрібен сміттєпереробний завод. Але такий проєкт затвердять і побудують хіба на рівні області. Тож ситуація залишається без вирішення.

Від звалища по розбитій дорозі їдемо в село. Здалеку тут видніється школа — її, як і школу в іншому старостаті — утеплили. Тож кількаповерхова яскрава будівля виділяється серед сірих дахів хат навколо.

Вона проводить нам екскурсію школою. Всередині все не так сучасно, як виглядає з вулиці. Дерев'яна, вкрита не одним шаром фарби, підлога в коридорах, старі шафки для речей молодших школярів, двері. В деяких класах — гарний ремонт.

Село поступово зменшується, визнає жінка. Працювати поряд людям ніде, от і їдуть. Каже: обіцяють їм до села дорогу зробити. Проєкт на неї вже є, грошей поки не знайшли. А от з дорогою і люди потягнуться, — впевнена вчителька. Бо ж на день у них 5 рейсових автобусів в місто ходить, а тут природа краща. Люди зможуть їздити працювати в місто, а жити в селі. Принаймні, на це є надія.

На тому і прощаємось.

У цьому ж селі ми домовились зустрітися з місцевим, який таки залишився жити в селі, в Рай-Олександрівці.

Гамлет Мартиросян тримає корів і спробував побудувати на тому бізнес. Взяв участь в програмі "Український донецький куркуль". Відповідно до умов, він відкрив підприємство та взяв на роботу чотирьох місцевих. За це отримав частину капіталу для старту з обласного та місцевого бюджетів. Вклався й сам.

Для початку, облаштував літню базу для корів, купив більше десятка рогатих.

Але прорахувався. Корів йому привезли запізно, і ще деякий час їх не можна було доїти.

В результаті, за майже 2 роки участі в проєкті, чоловік розчарувався — грошей, які залишились, ледве вистачає на зарплату з податками.

Взимку корови стоять у тісному хліві. Це те, що господар зміг знайти та дозволити собі зараз. Будувати немає за що. На заплановане від початку поголів'я місця б вистачило. Але не так давно знайома, яка також займалася коровами, вирішила закрити справу. Гамлет перед зимою викупив нових тварин. Каже, розвиватись хоче, але зарплата працівникам і податки не дають такої можливості..

Тож скоро в Рай-Олександрівці стане ще на 4 безробітних більше.

З Рай-Олександрівки, поки не стемніло, ми їдемо в інший старостинський округ — Малинівку. На шляху стоїть елеватор. Про такий ми чули в багатьох громадах, як про перспективний напрямок розвитку. Але вони мало де є. Цей же — не працює. Через внутрішні проблеми на підприємстві, комплекс простоює та іржавіє. Зараз тут, замість десятків робітників, — один охоронець. У влади громади контактів із власниками немає.

Малинівка — найвіддаленіший старостинський округ у громаді. І з найменшим населенням.

Та розвиток тут після об'єднання є. Від самого в'їзду по селу тут і там стоять вуличні ліхтарі з сонячними панелями. А гордість села — побудований з допомогою міжнародних донорів фельдшерсько-акушерський пункт.

У ФАПі і справді все нове — від стільців до лампочок. Це єдина нова будівля в селі за багато років. Та робочих місць це не додало.

З моменту об'єднання Миколаївської ОТГ, тут реалізували кілька проєктів з міжнародними донорами, змогли частково відновитися від війни (хоча й не забули про неї) та будують плани на майбутнє. Зі своїми грошима в бюджеті громада шукає розвитку. Подаються і на державну підтримку.

Цих можливостей майже не було, коли Миколаївка підпорядковувалась Слов'янську і мала бюджет 5 мільйонів. Не було цих можливостей навіть через складне підпорядкування (адміністративно-територіальний устрій), що типово для Донеччини.

А надалі те, як можливості використовуватимуть, залежить від влади на місцях. Вона або залишиться, або зміниться, вже під час місцевих виборів 2020 року.

Вплине і те, чи завершать реформу децентралізації по країні загалом. Бо саме останній пакет законів встановить остаточні "правила гри", а саме — всі повноваження та обов'язки рад і керівників громад.