З декрету в бізнес: день з підприємицею, яка шиє одяг для дітей та їхніх батьків

У майстерні Ганни Петриченко – декілька професійних швейних машинок, незліченна кількість котушок з нитками та пакунки з яскравими тканинами.

З клієнтами Ганна спілкується через інтернет. Як і зараз під час нашої розмови: одна з курток вже готова, тож майстриня паралельно обговорює з замовницею деталі.

Жінка згадує: все починалося з хобі. Шиттям вона почала захоплюватися ще змалку. В дошкільному віці вона відвідувала кравецький гурток, де її навчили основам швацького мистецтва.

"Я з тієї сім'ї, в якій хтось колись шив. У мене бабуся шила, дві двоюрідні тітоньки також шили. Одна з них навіть закінчила Київський інститут легкої промисловості. Вона була за фахом дизайнером-конструктором. І я біля неї була, дивилася. Ну і взагалі, коли дитині щось цікаво, вона тим і займається", – говорить Ганна.

Після закінчення університету вона працювала бухгалтером на великому підприємстві в Горлівці. Роботи було багато, тому хобі довелося відкласти до кращих часів. Після народження першої дитини жінка пішла у декретну відпустку. Вільного часу стало достатньо, і вона повернулася до свого захоплення. Знайти щось практичне і гарне для своєї дитини за прийнятною ціною було складно, згадує Ганна. Тоді в неї з'явилася ідея шити дитячі речі власноруч.

Згодом народилася друга дитина, і жінка шила одяг вже для обох.

Ексклюзивні речі помітили подруги Ганни, які теж мали дітей. Тоді жінка зрозуміла: на своєму вмінні можна заробляти.

"Ми носили дітей у слінгах – це такі рюкзачки типу "кенгурушок", в яких носиш дітей на собі. Ти мобільний, дитині спокійно, дитина врівноважена, психологічно захищена. Мені ця філософія була близька. І тому я стала пропонувати такі ж вироби для інших мам, щоб їм було доступніше", – говорить кравчиня.

Так в Ганни з'явилися перші замовниці. Поступово їх ставало все більше.

На цей серйозний крок сім'я кравчині пішла у січні 2015 року. Тоді у двір чотириповерхового будинку, де вони жили, прилетіли кілька снарядів. З одного боку будівлі – якраз там, де розірвалися снаряди – з усіх вікон повилітало скло. Це стало відправною точкою для Ганни та її сім'ї. Швидко зібравши все необхідне, вони переїхали до Бахмута.

Рішення покинути домівку і відправитись у невідоме місто було дуже складним, згадує Ганна.

"Ти розумієш мозком, що так вже не можна, бо ми вже півроку прочекали, і нічого не владналося. Навпаки, ставало все гірше та страшніше", – згадує вона.

У 2016 році, коли справи потроху пішли на лад, Ганна почала замислюватися про оформлення власного бізнесу. Клієнтів тоді вже було вдосталь.

"На той час я вже мала велику кількість замовників через інтернет. У мене багато матусь було, тобто, той пул спілкування, де ми разом діток ростили. І потім я стала пропонувати свої вироби саме їм, і вони мене підтримали, їм було цікаво. Були дуже прийнятні ціни, приємні матеріали", – каже кравчиня.

Щоб відкрити свою справу, Ганна Петриченко встала на облік у центрі зайнятості та почала відвідувати курси для підприємців-початківців. Протягом 2 місяців вона їздила до Краматорська, де її вчили основам ведення бізнесу. Жінка стверджує: її бухгалтерський досвід суттєво допоміг їй швидко опанувати нову професію.

Паралельно з цим Ганна стала розробляти бізнес-план. Захистивши його, вона отримала грошову допомогу на відкриття власної справи. Зазвичай ця допомога складає 70% від заробітної плати з останнього місця роботи за 9 місяців.

Але через те, що Ганна тривалий час не працювала, їй допомогу розрахували від мінімальної зарплати. Загалом вона отримала близько 5 тисяч гривень. Цього вистачило, аби купити оверлок – машинку для обробки еластичних тканин. Це придбання допомогло підприємиці відкрити ще один напрям – пошиття термобілизни. Швейну машинку кравчиня привезла з Горлівки.

Суттєву грошову підтримку Ганні надав проект "Український донецький куркуль". Майстриня отримала грант від обласної та міської адміністрації у розмірі 180 тисяч гривень. На ці гроші вона придбала обладнання, з яким працює і досі.

Приміщення, в якому зараз знаходиться майстерня Ганни, довелося шукати кілька місяців. Жінка щоденно перевіряла оголошення про оренду, а потім звернулася до міськради. Там їй дали список доступних приміщень, але підходили не всі.

"В центрі було їх (приміщень, – ред.) небагато. Були такі, куди треба було вкласти багато грошей в ремонт. Таких грошей, на жаль, в малому бізнесі немає – щоб вийняв і кудись вклав декілька тисяч доларів суто на ремонт", – зазначає майстриня.

Через деякий час завдяки небайдужим людям з оточення родини знайти придатний кабінет у центрі міста все ж вдалося. Ганна каже: вона дуже вдячна всім, хто допомагав та підтримував у цей час.

Наразі вона працює з двома помічницями. А якщо клієнт хоче якусь нетипову річ, Ганна може передати замовлення іншим майстриням, які працюють віддалено.

Час від часу Ганна та її помічниці шиють одяг для дітей з особливими потребами.

"Це такі речі, які дуже полегшують матусям життя. Бо у звичайні речі таких дітей дуже важко одягнути. Такий одяг шиється в Європі, але коштує дуже багато. І ось на мене вийшли такі матусі, з якими ми розробили ці моделі", – розповідає кравчиня.

Кожне таке замовлення унікальне, адже треба враховувати індивідуальні особливості кожної дитини. Для зручності в такий одяг вшиваються специфічні блискавки й застібки.

"Цей напрямок для нас соціальний, бо ми на ньому не заробляємо. Матусі оплачують тільки роботу швачки і половину вартості матеріалів. Половину я плачу зі своїх коштів. Я вважаю, що це мій вклад у суспільство", – підкреслює Ганна.

О шостій вечора Ганна завершує роботу, розкладає тканини і фурнітуру по пакунках та збирається додому. Жінка стверджує: попри стрімкий темп життя бізнес-леді, родина для неї – найголовніше. Її кар'єра не повинна ставати на заваді піклуванню про рідних.

"Ти маєш в одній своїй іпостасі поєднувати декілька соціальних ролей. Ти і бізнесмен, і мама, і жінка, і дружина, і господиня", – каже майстриня.

Разом з цим вона зазначає: рідні жінки, яка веде бізнес, мають з розумінням до неї ставитися. Так, в її родині діти змалку усвідомили, що мамі треба допомагати. Вони намагаються самостійно робити уроки, а Ганна лише перевіряє вправи, коли повертається додому.

Маючи успішну кар'єру, жінка все ж не ставить прибуток на перше місце. Вона наголошує: жодні гроші не принесуть задоволення, якщо не любити те, чим займаєшся.

"Кого не спитай з тих підприємців, з якими я спілкуюся, всі кажуть: "Якщо ти будеш думати суто про гроші, якісь прибутки, то нічого не буде". Потрібно, перш за все, любити свою справу, любити свою країну, те місце, де ти живеш. І тоді на цьому полі виростає все", – стверджує Ганна.