Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Уряд говорить про “візію” і людиноцентричність, а громади — про брак грошей і ресурсів уже зараз. Наразі триває обговорення Бюджетної декларації на 2027–2029 роки, тож ми послухали які держава формує підходи, та про що просять представники місцевої влади до ухвалення наступного державного бюджету.
У середині квітня в Києві обговорювали підготовку Бюджетної декларації на 2027–2029 роки — це перша стадія бюджетного процесу, коли держава визначає загальні правила і пріоритети.
У дискусії взяли участь представники уряду та громад. Журналісти Вільного Радіо зібрали їхні позиції і порівняли з тим, якими вже зараз є бюджети громад Донеччини. Від нашого регіону при цьому спікерів не було, але загальні розподілення державного бюджету впливають на область чи не найбільше по країні через низький відсоток власних доходів.
Бюджетний процес у нинішніх умовах зводиться до постійного пошуку балансу — між витратами на оборону і потребами громад, зазначає директор департаменту міжбюджетних відносин Мінфіну Олександр Мороз. При цьому ресурс обмежений, а фінансова система стає більш вразливою.
У Міністерстві соціальної політики говорять про декларацію як про “візію розвитку людського потенціалу”. Генеральний директор Директорату стратегічного планування та координації політик Мінсоцполітики Сергій Собчук говорить і про окремі інструменти, які вже запускають в уряді: фінансування ремонту і переобладнання житла для розселення переселенців, запуск нових соціальних послуг (зокрема у сфері догляду), підтримку людей з інвалідністю через працевлаштування і супровід.
У підсумку позиція уряду виглядає так: держава формує загальну “візію”, шукає баланс між можливостями і потребами та обіцяє врахувати пропозиції громад.
Втім, ключове, що звучить між рядків — більшість рішень поки що на стадії обговорення. А от чи перетворяться ці підходи на конкретні гроші і стабільну підтримку для громад — стане зрозуміло лише на наступних етапах бюджетного процесу.
Водночас представник Міністерства фінансів вже на відкритому засіданні наголошує, що пошук рішень не має зводитися лише до запиту додаткових коштів із державного бюджету — місцева влада також має працювати над розширенням власних доходів і ефективнішим використанням ресурсів.
Зараз держава тільки почала підготовку Бюджетної декларації на 2027–2029 роки — це документ, який задає правила формування бюджету на кілька років наперед. Простими словами, саме тут вирішують, скільки грошей і на що держава планує витрачати — а вже потім під ці рамки пишуть річний бюджет.
Міністерство фінансів уже збирає дані від розпорядників бюджетних коштів — це потрібно, щоб порахувати базові витрати на наступні кілька роки. Паралельно уряд формує загальні економічні орієнтири: прогноз розвитку економіки, рівень мінімальної зарплати, прожитковий мінімум, доходи бюджету та допустимі витрати.
До початку травня ці показники уточнюватимуть і узгоджуватимуть між різними відомствами.
Далі документ проходить кілька етапів: до середини травня його мають подати на розгляд уряду, після чого він потрапляє до Верховної Ради України. У липні визначають граничні обсяги видатків для міністерств. До 15 вересня уряд має підготувати і подати проєкт державного бюджету на 2027 рік.
Директорка департаменту видатків соціальної сфери Мінфіну Світлана Бойко підкреслює, що зараз йдеться про орієнтовні розрахунки і підходи, а не про конкретні суми.
“Це лише намір і основні завдання. Конкретні обсяги фінансування визначатимуть уже в державному бюджеті”, — пояснила вона.
Для громад цей процес має практичне значення. Саме на рівні бюджетної декларації визначається, на які ресурси вони зможуть розраховувати в найближчі роки. Те, що в пріоритет не поставлять, і фінансуватимуть не в першу чергу.
Якщо в декларації не закладуть достатнього фінансування, це напряму вплине на можливості громад забезпечувати соціальні послуги — від підтримки родин із дітьми до програм для ветеранів і ВПО.
Якщо звести всі виступи представників місцевого самоврядування до спільного знаменника, на місцях ситуація з плануванням зовсім не така оптимістична, як на рівні міністерств.
По-перше, громади просять не стільки “більше грошей”, скільки чесні й зрозумілі правила: якщо на місця передають повноваження, разом із ними має приходити фінансування.
По-друге, всіх об’єднує вимога передбачуваності. Без стабільних надходжень, актуальної статистики і гнучкості у використанні коштів неможливо нормально планувати ні соціальні послуги, ні медицину, ні підтримку переселенців, ветеранів чи родин, які постраждали від війни.
По-третє, майже кожен зі спікерів говорить про людей, а не про цифри: про дітей, які чекають на послуги, про ветеранів, яким потрібна підтримка, про громади, які втрачають фахівців, і про базову інфраструктуру, яка має працювати навіть під час війни. Саме тому головний запит громад до Бюджетної декларації 2027–2029 років звучить просто: не залишати місцеву владу сам на сам із відповідальністю, яку вона фізично не може витягнути без системної підтримки держави.
На тому, що громадам потрібна не разова допомога, а прогнозованість акцентує урядовцям голова Білозірської громади Черкаської області Володимир Міцук. Зокрема він говорить про стабільні надходження, щоб можна було планувати роботу хоча б на кілька років уперед.
“Громади сьогодні тягнуть на собі не лише виплати, а й реальні послуги для внутрішньо переміщених людей, ветеранів, родин у складних життєвих обставинах, але фінансування за цими потребами не встигає”, — зазначив Міцук.
Також він звертає увагу на брак фахівців для роботи з ветеранами і сім’ями загиблих, проблеми з пільговими перевезеннями, зв’язком та питання земельного ресурсу, який для частини громад напряму впливає на їхню спроможність.
Голова Луганського регіонального відділення асоціації громад та начальниця Шульгінської військової адміністрації Наталія Петренко підсвічує іншу, але дуже близьку проблему справедливої статистики.
“Громадам складно нормально планувати витрати, коли вони не мають чесної і повної статистики щодо людей, які реально потребують допомоги. А гроші мають іти саме за людиною”, — пояснює Петренко.
Вона також наголошує, що громади, які втратили свої території або приймають переселенців, часто не мають гарантованого ресурсу, щоб підтримати людей, яких закликають евакуюватися з небезпечних районів.
Ще один акцент — різке зростання потреб через війну: більше ветеранів, більше ВПО, більше родин, яким потрібна допомога, і все це лягає саме на громади. Начальниця Покровської військової адміністрації Дніпропетровської області Світлана Спажева також звертає увагу на негнучкість бюджетів: навіть коли кошти є, громада не завжди може швидко перенаправити їх туди, де вони потрібні найбільше. Саме тому вона наполягає, що в бюджетній декларації мають бути чітко пов’язані повноваження і фінансування. А розподіл коштів має спиратися не на домовленості, а на реальне навантаження і кількість людей, які отримують послуги.
Виконувачка обов’язків міського голови Полтави і голова ветеранської платформи “Незламні разом” Катерина Ямщикова пропонує не відділяти ветеранську політику від усього іншого. Замість цього, на її думку, треба переглядати вже наявні програми в освіті, медицині й соціальній сфері та вбудовувати туди потреби ветеранів. Безбар’єрність, доступ до послуг, якість інфраструктури, спорт, реабілітація, супровід — усе це потрібно не лише ветеранам, а й багатьом іншим людям у громадах.
Вона також звертає увагу на нечіткий розподіл відповідальності між державою і громадами, через який окремі послуги можуть залишатися без фінансування взагалі, а ще — на родини військовополонених і зниклих безвісти, які часто випадають із системи підтримки.
За словами голови Мереф’янської громади Запорізької області та представника платформи “Безпека ЖКГ” Веніаміна Сітова, у середньостроковому плануванні бюджетів треба закладати резервне живлення для критичної інфраструктури, розвиток власної генерації і енергоефективність.
І Сітов говорить про енергетику саме як про питання безпеки: коли зникає світло, зупиняються вода, тепло, зв’язок, лікарні.
Аналіз бюджетів понад десяти громад Донеччини, який провели журналісти Вільного Радіо, показує ту саму картину, про яку говорили голови громад під час обговорення Бюджетної декларації: грошей вистачає переважно на базові потреби, а не на розвиток.
Перше, що повторюється майже в кожній громаді — падіння власних доходів. У деяких випадках вони скорочуються в рази. Наприклад, у Новогродівській громаді очікують майже дворазове падіння власних надходжень, в інших громадах теж говорять, що місцевих ресурсів стає менше, і це вже системна тенденція.
Водночас бюджети часто формально “ростуть” — але не за рахунок економіки, а через дотації і трансферти. У Сіверській громаді, наприклад, до 86% бюджету — це гроші держави та області. Тобто громади дедалі більше залежать від зовнішнього фінансування і фактично втрачають фінансову самостійність.
Друга спільна риса — різке зростання витрат на соціальну підтримку. У багатьох громадах на це йде найбільша частина бюджету. У Соледарській — понад 40%. Йдеться передусім про допомогу переселенцям, підтримку родин, базові соціальні послуги.
Це напряму пов’язано з війною: кількість людей, які потребують допомоги, зростає, і громади змушені перекривати ці витрати навіть за рахунок інших напрямів.
Третя тенденція — скорочення або відкладення розвитку. У бюджетах закладають гроші на освіту (часто — в дистанційному форматі), підтримку медицини чи комунальних послуг, але великі інфраструктурні проєкти або відкладають, або згортають. Відновлення — теж “на паузі” або залежить від окремого фінансування.
Ще один момент — навіть за дефіциту ресурсів громади намагаються не урізати соціальні програми. У Мирненській чи Олександрівській громадах прямо зазначають: підтримку людей зберігають, навіть якщо доводиться економити на іншому.
Окремо помітна ще одна річ: бюджети стають менш гнучкими. Часто це або “бюджети виживання”, де гроші розписані під базові потреби, або ситуація “ні в плюс, ні в мінус”, коли можливостей для маневру майже немає.
У підсумку громади Донеччини сьогодні живуть у режимі постійного балансування — між падінням доходів і зростанням витрат. Вони утримують соціальну систему, підтримують людей і намагаються не допустити збоїв у базових послугах. На ситуацію в регіоні в першу чергу впливає безпекова ситуація. Водночас, в окремих громадах, попри складність прогнозування, ухвалюють стратегії розвитку. Як наприклад, в Краматорській громаді в документі прописують бюджетні плани до 2027 року, а в Лиманській розраховують на перспективу до 2032 року. У Дружківській громаді таку стратегію розробляють до 2030 року, пропозиції можна внести ще цьогоріч до 1 травня.
Нагадаємо, що український уряд спрямує додаткове фінансування на відновлення доріг у прифронтовій зоні, які використовують для військових, медичних та гуманітарних перевезень. Йдеться про півтора мільярда гривень.