Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Україна вже кілька місяців готує правила для перших повоєнних виборів. У парламенті працює спеціальна група, напрацьовані десятки рішень, а Центральна виборча комісія відновила реєстр виборців. Втім, попри цей прогрес, ключові питання залишаються відкритими — від безпеки голосування до ризиків втручання Росії й навіть базового розуміння, скільки виборців є в країні.
Про основні виклики у контексті перших повоєнних виборів в Україні журналісти Вільного Радіо поговорили з головою правління Громадянської мережі “ОПОРА”, членкинею парламентської робочої групи з напрацювання законодавства про повоєнні вибори Ольгою Айвазовською.
У грудні 2025 року спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук оголосив про створення парламентської робочої групи, яка має напрацювати законодавчі зміни для проведення виборів. Згодом її розділили на сім підгруп за напрямками.
За ці кілька місяців робота над правилами перших повоєнних виборів в Україні просунулася значно далі, ніж це може здаватися, розповідає Ольга Айвазовська. Парламентська робоча група встигла провести понад 40 засідань, і значну частину напрацювань уже оформили не як загальні ідеї, а як конкретні законопроєкти та поправки.
Паралельно влада готує окремий спеціальний закон, який має врегулювати перші повоєнні вибори — з урахуванням усіх нових реалій, які виникли після 2022 року. За словами Ольги Айвазовської, наразі готово приблизно 60-65% тексту. Але це не означає, що фахівці наблизилися до фінального рішення.
“Консенсус у підгрупах не означає консенсусу на політичному рівні. Ключові розбіжності стосуються не технічних, а політичних питань”, — наголошує Айвазовська.
Частина з цих питань — відверто чутливі, каже співрозмовниця. Серед них — так званий “ценз осілості”. Йдеться про обмеження для громадян, які виїжджали за кордон: навіть у разі повернення вони можуть формально втратити право балотуватися через вимоги до тривалості проживання в Україні.
Водночас є теми, де розуміння значно більше. Це, зокрема, безпека виборів, організація процесу та забезпечення прав ключових груп — військових, переселенців і українців за кордоном. Хоча тема участі українців за кордоном викликала в комісії дискусії, зазначає Ольга Айвазовська. Попри потребу залучити мільйони громадян до виборчого процесу, не всі політичні сили зацікавлені в розширенні цієї аудиторії.
Окремо обговорюється й питання допуску кандидатів із потенційно проросійським бекграундом.
“Є виклик з приводу конкретної статті 12, яка визначає, хто має право висуватись, балотуватись під час виборів. Йдеться і про президентські, і про парламентські вибори”, — пояснює Ольга Айвазовська.
Один із варіантів — так звана “м’яка люстрація”: не забороняти участь у виборах, але зобов’язати кандидатів публічно декларувати свої зв’язки. Але в робочій групі обговорювали й інший підхід — навіть без рішення суду не допускати до виборів таких кандидатів.
Втім, тут виникає правова колізія: без рішення суду обмежити право на участь у виборах складно, адже діє принцип презумпції невинуватості.
“Ті, хто не засуджені, не є злочинцями. І тому, наприклад, навіть якщо особа вчиняла міжнародний злочин, злочин проти людяності, воєнний злочин, але не має судового вироку, то жодних перепон для її балотування немає. На це ми теж маємо реагувати на рівні законодавчої рамки, бо проблема як така є, і вона може виникнути в майбутньому, і на неї має бути юридична основа”, — додає голова правління Громадянської мережі “ОПОРА”.
За таких умов, в теорії, у післявоєнних виборах може взяти участь навіть Олексій Кулемзін, який понад 10 років керує окупованим Донецьком. Його політична кар’єра почалася з роботи в Донецькій обласній державній адміністрації, а продовжилася — серед окупантів. Але Кулемзін не має жодного вироку від української правоохоронної системи.
Компанію йому можуть скласти також деякі посадовці Мангушської громади, які залишилися на окупованій території та почали співпрацювати з росіянами. У жодного з них немає вироку.
Лише кілька повідомлень про підозру є в посадовців Кальчицької громади, які перейшли на бік окупантів.
У підсумку, за словами Айвазовської, робоча група вже опрацювала понад 50 різних тем. Більшість технічних і безпекових рішень мають підтримку, тоді як політичні питання залишаються відкритими й потребують подальших переговорів — можливо, навіть із залученням міжнародної експертизи.
З 1 січня Центральна виборча комісія відновила роботу Державного реєстру виборців — це стало одним із сигналів можливої підготовки до виборчого процесу.
Раніше глава держави заявив, що рішення щодо територіальних питань, прописаних в американському мирному плані для завершення війни Росії проти України, має ухвалювати український народ — через вибори або референдум.
На цьому тлі тема виборів стала частиною міжнародної політичної дискусії. 11 лютого 2026 року Financial Times повідомило, що Україна нібито розглядає проведення президентських виборів уже цієї весни — одночасно з референдумом щодо мирної угоди з Росією — на тлі вимоги США організувати голосування до 15 травня.
Пізніше сам Зеленський спростував інформацію про можливе оголошення виборів і референдуму 24 лютого.
15 лютого він також заявив, що близько 90% українців не підтримують проведення виборів під час війни, наголосивши: для цього передусім необхідне припинення вогню.
Попри загальний консенсус щодо проведення виборів після війни, дискусії про можливість голосування під час воєнного стану все одно виникають.
Зокрема, президент Володимир Зеленський в одному з інтерв’ю німецькому Tagesschau медіа допускав, що братиме участь у виборах, якщо вони відбудуться під час війни.
З формально-правової точки зору, можливість проведення виборів під час війни не є однозначно забороненою. Експертка підкреслює, що для чіткості правової позиції бажаним було б окреме рішення Конституційного суду.
Другий елемент — закон про правовий режим воєнного стану. Якщо парламент внесе до нього зміни і виключить норму, яка фактично блокує виборчий процес, то юридично “вікно можливостей” для виборів відкриється.
Водночас, за словами Айвазовської, ключове питання не в тому, чи можна провести вибори, а в тому, якими вони будуть.
“Вибори під час війни можна буде організувати. Але вони точно не будуть вільні, чесні, демократичні. Якщо ми хочемо друге — нам потрібно почекати і створити відповідні умови”, — підсумовує вона.
Йдеться не лише про безпекові обмеження, а й про неможливість повноцінної агітації, обмежений доступ виборців та ризики впливу і тиску.
Окреме питання — як визначати, де вибори взагалі можливі. У 2025 році Громадянська мережа “ОПОРА” провела пілотні аудити безпеки громад — у прифронтових, деокупованих і тилових регіонах.
Головне завдання дослідження — не дати готову відповідь, а протестувати підхід до оцінки.
“Вибори мають відбуватись в умовах визначеності. Не може бути так, що сьогодні громада безпечна і підконтрольна, а через місяць — окупована”, — каже Айвазовська.
Саме тому, за її словами, рішення не можуть ухвалюватися “ручним способом” — умовно, коли хтось проводить лінію на мапі і визначає, де голосування можливе, а де ні. Натомість фахівці пропонують іншу логіку: проводити оцінку на основі конкретних даних.
“Оцінка має відбуватись громада за громадою для того, щоб обмеження конституційного права громадян були обгрунтовані, а не просто технічно визначені. І тому ми тестуємо методологію по збору даних. Дані дуже різного порядку. Від того скільки швидкій медичній допомозі потрібно часу на доїзд до приміщення у межах громади. До того чи діє поліція на конкретній території, тому що вибори передбачають логістику збереження виборчої документації, охорону громадського порядку тощо”, — розповідає експертка.
У межах аудиту “ОПОРА” заклала 53 різні показники, які дозволяють оцінити реальний рівень безпеки.
“Якщо Росія вдаватиметься до терористичних актів, важливо, чи може держава захистити учасників процесу і надати допомогу”, — пояснює Ольга Айвазовська.
Йдеться не лише про військову ситуацію, а й про практичні речі:
Ключовий висновок, який зробили фахівці “ОПОРИ” — такі дані реально зібрати швидко, і вони можуть стати основою для рішень. Але оцінку має формувати уряд і передавати її парламенту, який і визначатиме, де вибори проводити неможливо через безпекову ситуацію.
Якщо між завершенням воєнного стану і стартом кампанії буде пів року, часу для такої оцінки достатньо.
“За місяць-півтора можна зібрати ці дані і ухвалити рішення на їх основі, а не з політичних інтересів”, — каже Айвазовська.
Вона розповіла, про ще один важливий висновок дослідження — безпеку не можна визначати лише за географією.
“Кілометраж від лінії бойового зіткнення не є ключовим індикатором”, — наголошує Айвазовська.
За її словами, деякі громади ближче до фронту можуть бути краще підготовлені — з укриттями, медичними службами і системами оповіщення — ніж ті, що формально перебувають у тилу.
Окремий виклик — зміна виборчої адреси: через масове переміщення багато українців фактично живуть не за місцем реєстрації, що може призвести до штучно низької явки. Тому, зокрема, переселенців вже почали закликати до зміни виборчої адреси.
“Є ризик, що люди в останній момент почнуть масово змінювати виборчу адресу, бо не знають, як це зробити заздалегідь”, — пояснює Айвазовська.
З 1 січня 2026 року частково свої функції відновив Державний реєстр виборців. Формально він оновлюється, однак фактична картина значно складніша.
“Офіційно в реєстрі є 34 мільйони виборців. Але ми розуміємо, що в країні немає 34 мільйонів громадян”, — каже експертка.
За її оцінками, розбіжність між офіційними і реальними даними може становити щонайменше 20%. І швидкого технічного рішення цієї проблеми не існує. Єдиний реалістичний спосіб актуалізувати дані — активна участь самих виборців.
Якщо громадянин перебуває за кордоном або живе не за місцем реєстрації, він має самостійно змінити свою виборчу адресу — зокрема через онлайн-сервіси Центральної виборчої комісії.
Водночас ця система потребує масштабної інформаційної кампанії: значна частина людей просто не знає про можливість або порядок зміни виборчої адреси.
“Консульський облік не має сенсу, він є платним, він є проблематичним. А в офіційній лупі української держави через МЗС є лише 380 тисяч громадян за кордоном. Що є неправдою, це в 20 разів менше, ніж цифри, про які ми знаємо. Але і країни, які прийняли українців, вони можуть тільки ділитися статистичною інформацією, а не персональними даними”, — пояснює Ольга Айвазовська.
Це означає, що українська держава фактично не знає, де перебувають мільйони її виборців.
Ситуацію ускладнює і тимчасовий характер перебування українців за кордоном. Очікується, що у 2027 році завершиться режим тимчасового захисту в ЄС, і частина громадян повертатиметься або буде змінювати країну проживання. Це означає, що планування виборів має враховувати не лише поточну ситуацію, а й можливі міграційні зміни.
Схожі труднощі є і всередині України. Через масове переміщення мільйонів людей багато громадян живуть не за місцем офіційної реєстрації. Водночас обговорюється можливість автоматичної зміни виборчої адреси для внутрішньо переміщених осіб. Але це також несе ризики, впевнена представниця “ОПОРИ”: “Ми розуміємо, що переселенці часто в Україні живуть за іншою адресою, ніж зареєстровані в реєстрі ВПО. Тому це може створити певні конфлікти. Людина не буде навіть знати, що її виборча адреса автоматично змінена, а проживати взагалі в третій громаді, не в тій, в якій вона має адресу ВПО в реєстрі”.
У підсумку проблема реєстру впливає не лише на облік виборців, а й на організацію всього процесу. Без розуміння, скільки людей і де перебувають, держава не зможе:
Саме тому, за словами експертки, одним із ключових завдань перед виборами є залучення громадян до наповнення оновлення даних в реєстрі виборців.
Повномасштабна війна суттєво змінила структуру українського електорату. Кількість військовослужбовців зросла в рази — і це ще один аспект, який впливає на організацію процесу.
З одного боку, держава має гарантувати їм право голосу. З іншого — уникнути ризиків використання адміністративного ресурсу.
Питання організації голосування для військових обговорюється в окремій підгрупі.
“Ми над цим працюємо і, здається, досить таки інклюзивно і ефективно. Цю робочу підгрупу очолює Роман Лозинський, який душу вклав у цю роботу. І він ініціював багато розмов в різних форматах і з Генштабом, і з прикордонною службою, і з ЦВК, і з Міноборони, і з іншими включеними сторонами”, — ділиться процесом очільниця “ОПОРИ”.
На початковому етапі пропонувалася досить проста модель: Міноборони передає перелік підрозділів — і Центральна виборча комісія автоматично створює спеціальні дільниці. Втім, цей підхід вирішили переглянути.
“Ми наполягали, що звернення Міноборони має бути мотивованим і містити вичерпний перелік підстав. Ми хочемо створити умови, щоб військові, які не під бойовими розпорядженнями, голосували як звичайні громадяни”, — пояснює Айвазовська.
Базовий підхід, який зараз обговорюється, передбачає, що більшість військових повинні голосувати на звичайних виборчих дільницях. Для цього їх потрібно включити до списків виборців за місцем фактичного перебування — і це, за словами експертки, має бути відповідальністю командирів.
У практичному вимірі це означає, що військовослужбовці можуть отримати короткострокову відпустку — кілька годин, достатніх, щоб дістатися до найближчої дільниці і проголосувати.
Окрема проблема — як забезпечити прозорість голосування на спеціальних дільницях. Адже в таких умовах і членами виборчих комісій, і виборцями часто є військові. Це створює ризики замкненої системи без зовнішнього контролю.
“Ми наполягаємо на доступі спостерігачів і можливості бути присутніми під час голосування”, — зазначає Айвазовська.
Втім, практичного досвіду в Україні майже немає: під час президентських виборів 2019 року діяло лише 85 таких дільниць, і ця практика не є системною.
Дискусійним залишається і питання складу виборчих комісій на таких дільницях. Ідея формувати їх повністю з військових викликає застереження, однак залучення цивільних у зону бойових дій також несе ризики. Один із компромісних варіантів — створювати керівний склад комісій із цивільних або ветеранів, які не пов’язані з конкретною військовою частиною.
“Якщо немає цивільних кандидатів, тоді можна залучати військових. Але без прозорості формування комісій і самого процесу голосування це буде проблемою”, — наголошує голова правління Громадянської мережі “ОПОРА”.
У підсумку, головне завдання — знайти баланс між правом військових голосувати і необхідністю забезпечити чесність процесу. Виключати військовослужбовців із виборів — не варіант. Але і створювати умови, які можуть поставити під сумнів результати голосування, — також.
“Ми намагаємося мінімізувати ризики, але точно не за рахунок не включення військових у виборчий процес”, — підсумовує експертка.
Після завершення воєнного стану Україна фактично опиниться в ситуації, коли потрібно буде провести президентські, парламентські та місцеві вибори. Адже всі вони вже мали відбутися. За словами Ольги Айвазовської, базова логіка полягає в тому, щоб відтворити природну черговість: “Ми відстоюємо те, що після закінчення воєнного стану послідовність призначення виборів є такою: парламентські, президентські і місцеві”.
Ідея провести кілька виборів в один день періодично з’являється в дискусіях — зокрема як спосіб зекономити бюджет або швидше “перезавантажити” владу. Втім, експерти виступають категорично проти, бо це серйозно підірве систему незалежності органів влади.
На думку Айвазовської, у такому випадку може з’явитися сильний політичний бренд або кандидат, який “пакетом” приведе до влади людей без достатнього досвіду — одночасно і в парламент, і в місцеве самоврядування.
“Ми ж це проходили в 2019 році. І цей історичний експеримент не дуже вдався, зважаючи на виклики, з якими зараз живе країна, і, по суті, з парламентом, який не перетворився на велику системну владу. А це законодавча влада. І у нас, нагадаю, формально парламентська-президентська республіка”, — говорить експертка.
Особливо вразливими у такій моделі є місцеві вибори. Якщо їх поєднати з парламентськими, місцеве самоврядування ризикує знову стати “додатком” до загальнонаціональних партій — як це вже було до реформи децентралізації, застерігає Айвазовська.
Крім того, аргумент про економію коштів у разі об’єднання виборів в “ОПОРі” називають перебільшеним: основні витрати йдуть на роботу виборчих комісій, і при паралельному проведенні кампаній їх усе одно доведеться розширювати.
На різних типах виборів діють різні суб’єкти процесу: політичні партії, кандидати, місцеві сили. Якщо об’єднати кілька кампаній, доведеться або формувати надмірно великі комісії, або обмежувати представництво окремих учасників. Це, у свою чергу, може призвести до конфліктів, маніпуляцій і зниження довіри до результатів виборів.
Ще одне важливе питання — функціонування влади на місцях до проведення виборів. У громадах, де не працюють обрані ради, їхню роль виконують військові адміністрації. Вони залишатимуться до моменту обрання нових органів місцевого самоврядування.
Питання майбутніх виборів в Україні існує не лише у внутрішньому політичному вимірі, а й у зовнішньому. Але, за словами Ольги Айвазовської, важливо розрізняти позиції міжнародних партнерів.
Європейські партнери, каже вона, не вимагають від України проведення виборів за будь-яку ціну. Навпаки, в розмовах з українською стороною вони наголошують, що розуміють логіку продовження повноважень органів влади в умовах війни. Айвазовська наводить приклад Німеччини, де законодавство також передбачає, що окремі органи можуть діяти певний час після завершення особливого правового режиму. Така рамка, за її словами, для європейців є зрозумілою і прийнятною.
Інакше тема звучала у контактах зі Сполученими Штатами. Айвазовська згадує, що пункт про вибори був присутній і в так званій “мирній угоді” Віткоффа-Дмітрієва, і в базовому українському документі, де йшлося про вибори, які мають відбутися “так швидко, як це можливо”. Але навіть у такій постановці питання, наголошує вона, головною проблемою залишається не дата, а здатність держави забезпечити безпеку і легітимність процесу.
Саме тут, на її думку, Україна входить у зону найбільшої невизначеності.
“Весь світ зіштовхується з впливом третіх країн на вибори через штучний інтелект, через соціальні мережі, через електронну валюту, але відповідей на ці виклики не так багато. Україна ж, яка перебуває у стані війни з Росією, має ризики значно вищого масштабу”, — каже Айвазовська.
Зокрема, через ці ризики поки відклали ідею проведення електронного голосування. Принаймні для перших повоєнних виборів.
Очільниця “ОПОРИ” звертає увагу, що українська проблема не зводиться лише до можливого втручання як такого. Набагато серйозніше те, що в держави поки немає до кінця прописаного механізму, що саме робити, якщо таке втручання вийде довести. Наприклад, якщо правоохоронці або спецслужби фіксують масований вплив на кампанію — через гроші невідомого походження, інформаційні спецоперації чи цифрові канали впливу, — то має бути зрозуміло, який це матиме наслідок для самого виборчого процесу: чи можна зупиняти кампанію, чи можна не визнавати результати, який орган це встановлює і в якому порядку.
За чинним законодавством, навіть у разі серйозних порушень або атак, результати виборів мають бути встановлені.
“Жоден суд не може не визнати результати, а ЦВК — не оголосити їх”, — каже експертка.
Саме тому, за її словами, до нового закону мають бути включені норми, які дозволять державі діяти у випадку доведеного впливу — наприклад, оголошувати неможливість встановлення результатів через втручання.
Цю проблему Айвазовська пояснює на прикладі інших країн. У Румунії, каже вона, Верховний суд фактично підтвердив рішення виборчого органу щодо скасування результату, хоча сама логіка рішення не була надто деталізованою. Важливим став сам прецедент: держава визнала, що масштаб і характер втручання мають значення для легітимності виборів. У Молдові, за її словами, пішли іншим шляхом — намагалися “відсікати” канали російського впливу вже під час кампанії, зокрема через перекриття криптовалютних механізмів і скасування реєстрації політичним силам, пов’язаним із Росією.
Але український випадок, підкреслює вона, набагато складніший — і через масштаб країни, і через масштаби самої загрози. Тому тут не спрацює точкове копіювання чужого досвіду. Потрібна власна правова рамка, де буде чітко визначено не лише саму заборону втручання, а й інструменти його виявлення, межі повноважень державних органів і наслідки для виборів.
Окрема колізія полягає в тому, що виборчий процес у правовому сенсі має чіткі часові межі. Все, що відбувається до офіційного старту кампанії, формально не вважається частиною виборчого процесу. Саме це, за словами Айвазовської, створює велику “сіру зону” для впливу.
“У нас багато кандидатів і партій до останнього дня не реєструються кандидатами. І як звичайні громадяни, а не кандидати, вкладають невідомого походження гроші, по суті, в відкриту агітацію. Але ця агітація не називається агітацією, бо нема кандидата”, — пояснює вона.
У такій ситуації, навіть якщо ще до офіційного старту кампанії починається інформаційна чи фінансова операція впливу, органи, які мали б протидіяти втручанню у вибори, часто не мають формального мандата діяти, бо “виборів ще немає”. Саме тому, вважає Айвазовська, Україні потрібно розширити набір інструментів і повноважень для СБУ, фінансового моніторингу, Нацполіції, кіберполіції, а можливо й інших структур — саме на етапі до офіційного старту кампанії, якщо їхня діяльність прямо стосується майбутнього виборчого процесу.
Водночас цього недостатньо без змін до суміжного законодавства. Айвазовська наголошує: крім рамкового закону про вибори, потрібно готувати норми до Кримінального кодексу, Кодексу про адміністративні правопорушення і процесуального законодавства. Бо після виявлення порушення має бути не лише політична оцінка, а й чітка процедура: хто розслідує, який це склад правопорушення, які інструменти має слідство і який суд ухвалює рішення.
Інакше, навіть зафіксоване втручання, може залишитися без реального наслідку для виборчого процесу.
На цьому тлі тема дедлайнів відходить на другий план. Айвазовська каже, що попередні строки, які обговорювалися на старті роботи групи, виявилися нереалістичними саме через глибину і масштаб цих проблем. Зараз група працює далі, а орієнтиром тримає не конкретну дату, а якість рішень і їхню відповідність ширшій дорожній карті демократичних реформ та євроінтеграції.
Раніше ми писали, що адміністрація Дональда Трампа посилює тиск на Україну задля якнайшвидшого завершення війни, яка триває вже п’ятий рік. Володимир Зеленський пов’язує це з тим, що увага Вашингтону зосереджена на загостренні ситуації на Близькому Сході.