Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Очільник Костянтинівської громади Сергій Горбунов востаннє був у місті на самому початку 2026-го. Каже, тепер туди вже майже неможливо потрапити навіть із військовими. Попри це команда військової адміністрації продовжує виконувати робочі завдання: працює на оборону області, оформлює компенсації за зруйноване житло й приймає людей, які мало не щодня виходять із міста під обстрілами.
Журналісти Вільного Радіо поспілкувалися із Сергієм Горбуновим про те, як сьогодні живе громада, чому отримати компенсацію іноді складніше, ніж здається, і що найбільше болить місцевим жителям.
— Яка зараз ситуація у громаді?
Горбунов на мить сумно усміхається.
— А у вас нецензурні слова можна використовувати?
Кажемо, що зірочки в тексті поставимо.
“Та складна ситуація… У Костянтинівку вже неможливо заїхати. Я був там востаннє, якщо памʼять не зраджує, у січні. І то це було дуже складно, тільки з військовими. А зараз уже все, нереально”, — вже без усмішки відповідає Горбунов.
Попри це, у місті ще залишаються цивільні. І майже щодня зʼявляються нові історії людей, які все ж наважуються виходити — уже тоді, коли зробити це значно небезпечніше, ніж кілька місяців тому.
Каже, дехто дивом доходить до Олексієво-Дружківки, телефонує звідти рідним, волонтерам чи безпосередньо начальнику адміністрації. Інших військові часом виводять до Дружківки, а вже звідти людей доправляють до Краматорська.
“Багато історій, вони майже кожного дня є”, — говорить Сергій Горбунов.
Одна з них йому особливо запам’яталася.
“Жінка вийшла. Вдягла рожевий рюкзак, кросівки, йшла і махала перед дронами, мовляв: я цивільна. Її не зачепили. Ми її забрали, дали одяг, їжу, допомогли з документами. Питаємо: “Чому ви так довго залишалися?” А вона каже: “Через сина. Він був призовного віку”, — розповідає посадовець.
За словами начальника МВА, вони неодноразово пояснювали людям: тих, хто виходить із Костянтинівки, ніхто не повезе просто з евакуації до територіального центру комплектування.
“Ми це всюди доносили разом із головою обласної військової адміністрації. Казали, що не буде такого. Людині треба адаптуватися, оговтатися. Але вона сиділа там, поки сина не вбили і хату не розбомбили — тоді й вийшла”, — додає Горбунов.
Є й інші історії. Одного разу з міста виходили шестеро людей, але за час дороги вони розділилися на менші групи. До безпечного місця дісталися не всі: “Троє відстали. По них влучив FPV-дрон. А бабуся ще й на міну наїхала тачкою. Потім питаємо: “Чого ви сиділи?” Кажуть мені: “Воду ми, Миколайович, на пункти незламності брали, що ви організували, осмос працював і працює, а їжа була, бо гуманітарка залишилась, от і сиділи”.
Горбунов говорить, що майже кожна така історія має свою причину. Хтось залишався через чоловіка. Хтось не міг покинути будинок, у якому прожив усе життя.
І саме тому, каже він, його дратують російські відео, на яких цивільні нібито говорять, що “чекали Росію”: “Ми розуміємо, що це часто зовсім не так. Люди сиділи просто у своїх домівках. А кажуть тепер так, щоб їх просто не розстріляли”.
Розмова сама собою переходить до того, як за понад рік змінилася Костянтинівка. Згадуємо слова військового, з яким говорили у квітні 2026 року. У березні 2025 року він ще отримував у Костянтинівці посилки від дружини. Минув лише рік — і місто вже тоді майже спорожніло.
“Я вам більше скажу, я тоді облаштовував пункт незламності. Робили електрику, тепло, ставили осмос, щоб очищати воду. Це були інші виклики. А зараз у нас уже історії про рятування людей з охопленого боями міста”, — згадує Горбунов.
Про бойову обстановку в самій Костянтинівці Горбунов говорить коротко. Каже, журналісти й самі знають, що там відбувається. І справді, останніми тижнями новини про місто майже не залишають простору для оптимізму: російські війська намагаються просуватися всередині Костянтинівки, бої тривають уже в кількох районах міста, а військові називають логістику одним із ключових чинників, від якого залежить оборона.
Начальник Костянтинівської адміністрації розповідає, що з Силами оборони на постійному звʼязку. Військові просять схеми забудови міста, уточнюють дороги.
“Я ж місцевий. Вони мене часто питають по картах: де і куди краще заїхати, як завернути, де стати. Я не можу деталей розкривати… Але десь так”, — розповідає Горбунов.
Після розмов про евакуацію вирішуємо поставити, мабуть, найважче запитання.
— Можливо, воно прозвучить не зовсім коректно. Але як вам, місцевому, дивитися на те, як війна стирає рідне місто?
Горбунов відповідає не одразу: “Це все боляче. Тут іншого слова не підбереш. Дивитися, як ці маленькі села стираються… Їх просто зносять, там нічого не залишається. І саму Костянтинівку стирають”.
Каже, про це намагається думати якомога менше. Не тому, що не болить. Просто робота не залишає часу. І зараз велика частина цієї роботи — насамперед про компенсації для людей, які втратили свої домівки.
“Для людей зараз дуже важливі компенсації за знищене житло. У нас цього величезний обсяг. За весь час ми вже видали сертифікатів більш ніж на 4 мільярди гривень. Думаю, скоро буде вже 4,5 млрд. А самих сертифікатів — понад 3 000”, — пояснює начальник Костянтинівської МВА.
Втім оформити компенсацію — це далеко не завжди питання правильно оформлених документів. Горбунов каже, що чи не найбільше часу займає саме підтвердження руйнувань.
Спершу адміністрація покладалася переважно на супутникові знімки Державного космічного агентства. Але швидко стало зрозуміло, що цього недостатньо.
“Є зйомка або старіша, або не дуже чітка. Вони нам справді допомагають, особливо коли йдеться про сільську місцевість. Я дуже за це вдячний, але отримати актуальну інформацію дуже важко”, — ділиться процесом Горбунов.
Через це доводиться шукати інші способи підтвердження.
“Я вже частіше звертався до наших хлопців і дівчат з Сил оборони. Якщо вони літали над певною ділянкою, коли виконували завдання, і мають відео, ми можемо використати його як підтвердження руйнування”, — розповідає про співпрацю з військовими посадовець.
Каже, цю проблему неодноразово порушував і перед Міністерством розвитку громад, і перед Уповноваженим Верховної Ради з прав людини. За його словами, ще донедавна адміністрація отримувала найсвіжіші супутникові знімки Костянтинівки лише за вересень 2025 року.
“А зараз хоча б уже є дані, здається, за березень 2026-го. Бо до цього ми не могли підтвердити те, що насправді вже давно було зруйноване”, — каже Горбунов.
Втім навіть якщо будинок сильно пошкоджений, це ще не означає, що його можна визнати знищеним.
“Буває, так, що ти береш зйомку, а будинок просто пошкоджений, але не знищений. А людина цього не розуміє, вона хоче отримати хоч щось, бо вона туди не повернеться вже, там все вже, крапка. Але людині за законом у такому випадку не положена компенсація. І ми не можемо видати сертифікат”, — ділиться труднощами процесу начальник військової адміністрації.
Через це, каже Горбунов, не один раз пропонував на державному рівні визнати окремі міста повністю непридатними для життя, щоб люди могли автоматично отримувати компенсацію. Поки такого рішення немає.
Натомість кожен випадок проходить через дві окремі комісії: “Спочатку одна комісія має підтвердити, що обʼєкт потрібно дистанційно обстежити. Потім друга — вже після обстеження ухвалює рішення щодо сертифіката. Це дуже довго. І людям важко, і працівникам важко. Але такий закон, ми не можемо інакше”.
Коли кажемо, що люди часто скаржаться ще й на нестачу інформації про розгляд заяв, Горбунов киває. Але одразу додає, що тому адміністрація і публікує результати роботи комісій.
“Це означає, що ми нарешті знайшли підтвердження: знімки від військових, Державного космічного агентства чи інших джерел. Але часто є і складні ситуації. Буває, багатоповерхівка вигоріла, але офіційно її ще не можна визнати зруйнованою. Потрібна експертиза. Я й сам розумію: швидше за все експерт скаже, що після такого горіння вона вже непридатна для життя. Але комісія не має права ухвалювати рішення без цього”, — розповідає Горбунов.
На мить він переводить розмову із законів на людей: “Я розумію, чому всі хочуть отримати компенсацію. Ми всі залишилися без житла. Я теж знімаю квартиру, тому чудово розумію, скільки зараз коштує оренда”.
Сам Горбунов нині працює у Краматорську. Каже, попри втрати, адміністрація не припинила роботу: “Ми руки не опустили. Багато техніки втратили під час виконання завдань, але продовжуємо працювати на оборону області”.
Частину комунальної техніки все ж вдалося врятувати.
“Кілька екскаваторів врятували, вони були пошкоджені. Ми їх відновили, і зараз вони працюють на оборону області. Так само вантажівки, інша комунальна техніка. Все, що вдалося вивезти, перегнали, я визначив точку куди саме. Так, її треба ремонтувати й обслуговувати. Але це дешевше, ніж купувати нову”, — розповідає Сергій Горбунов.
Від комунальних підприємств, які колись обслуговували місто, залишилося лише кілька. Тепер вони виконують зовсім іншу роботу.
“Люди риють, копають, возять, пиляють деревину для окопів. В одних підприємствах працює по десять людей, в іншому — взагалі четверо. Більшість довелося скоротити, бо громаду вони вже не можуть обслуговувати. Зараз вони працюють на оборону”, — зазначає начальник ВА.
Поступово розмова переходить від війни до життя після евакуації. Каже, після компенсацій люди найчастіше питають про дві речі: хаби та гуманітарну допомогу.
Горбунов розповідає, що хаби вже працюють у Києві та Кременчуці. І ще один планують відкрити в Олександрії, але поки деталей начальник військової адміністрації не повідомляє.
Ділиться тим, що знайти приміщення непросто.
“Я намагаюся домовлятися, щоб нам здавали їх за цією програмою, де оренда пільгова за 1 гривню. Бо просто витрачати великі гроші на оренду теж неправильно. Це допомога людям, я розумію, але для бюджету це велике навантаження”, — пояснює посадовець.
Не менш болючою темою залишається гуманітарна допомога. Горбунов пригадує, що коли Костянтинівка ще була доступною, допомогу надавали у великих масштабах.
“Ми буквально завалювали людей гуманітаркою, завозили фурами. І зараз ті, хто виходить з міста, то ми часто питаємо, а як вони вижили і чим харчувалися. Люди розповідають, що в будь-яку хату зайди, в будь-яку квартиру — там досі лежить щось з гуманітарки. Завдяки ній деякі мешканці і вижили”, — говорить чоловік.
Та після евакуації до більш безпечних регіонів ситуація кардинально змінюється.
“Людина жила у своїй квартирі, не платила оренду, отримувала гуманітарку. А зараз вона виїхала — мусить шукати роботу, платити за житло, а гуманітарну допомогу вже не отримує, бо донори кажуть: вона передбачена лише для прифронтових громад”, — пояснює Сергій Горбунов.
Каже, неодноразово намагався переконати міжнародних партнерів переглянути цей підхід: “Я розумію, в них свої правила. А тут реальність і реальна потреба у підтримці. Я їм усе це пояснюю. Але поки що не всі донори чують. Хіба що іноді вдається допомогти, тоді я розвожу все в наші хаби”.
Наприкінці питаємо ще про одну поширену думку: чи могла гуманітарна допомога утримувати людей від евакуації? Горбунов заперечливо хитає головою.
“Можливо, були якісь поодинокі випадки. Але справа зовсім не в гуманітарці. Людина сидить не тому, що їй привезли продуктовий набір. Вона сидить, бо це її земля. Її дім, який вона будувала, на який брала кредити, у якому прожила життя. Оце найважче залишити”.
Раніше ми писали про те, як “Проліска” евакуювала цивільних із Костянтинівки в листопаді-грудні 2025 року та ситуацію в місті станом на середину червня 2026 року.