Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Фото з синьо-жовтими прапорцями, критика окупації в соцмережах, відмова від співпраці з загарбниками — так українці на захоплених росіянами територіях намагаються протистояти новій реальності й нагадувати про себе співвітчизникам і уряду на підконтрольній території. Дехто долучається до рухів опору або співпрацює з українськими силовиками, хтось веде телеграм-канали про окупаційні реалії.
Та все це — великий ризик для безпеки. Росіяни судили за “тероризм” і “держзраду” вже не одного українця, затриманого за прояв патріотизму.
Вільне Радіо поспілкувалося з правозахисниками та жителями окупованих Росією міст та проаналізувало, чи може супротив загарбникам бути безпечним.
Фотографування в громадських місцях з українською символікою, прослуховування українських пісень, спалювання російських прапорів і навіть отруєння російських солдатів проносними засобами — це типові завдання для жителів окупації від рухів опору. Журналісти видання The Kyiv Independent з’ясували, що деякі українські інституції, які закликають людей до таких дій, не надто переймаються за їхню безпеку.
Наприклад, рух опору “Жовта стрічка” вів комунікацію через незахищений чатбот, а інструкції з безпеки для жителів ТОТ були необов’язковими.
“Жовта стрічка” — одна з найвідоміших ініціатив опору на окупованих територіях, яка з’явилась після початку повномасштабного вторгнення.
Кампанія заохочує цивільних до участі в символічних ненасильницьких актах опору. Учасникам переважно пропонують фотографуватися з українською символікою, прапорами чи плакатами з проукраїнськими посланнями.
“Зла Мавка” — сестринська ініціатива “Жовтої стрічки”, жіночий український рух ненасильницького опору, що виник в окупованому Мелітополі на початку 2023 року.
Голова Медійної ініціативи за права людини Тетяна Катриченко розповідає Вільному Радіо, що на початку окупації жителі висловлювали свій супротив мітингами, а згодом переходили до соцмереж. За її словами, така тенденція була і у 2014 і у 2022 роках — на проукраїнські мітинги люди виходили на початку, коли окупаційна влада не встигала повністю закріпитися. Згодом такі можливості окупанти придушували, а учасників розшукували та затримували.
“Ми пам’ятаємо мітинг під Верховною Радою Криму, були такі прояви на початку мітингів в Донецьку. Згодом у 2022 році мітинги в Мелітополі, в Херсоні. Коли режим окупаційний посилювався, то, звісно, таких проявів ставало менше і люди, починали висловлюватися в соціальних мережах. Ми говоримо про твіттер в Донецьку, і це близько 10 кейсів. Затримання цивільних за те, що вони мали твіттер-аккаунти, в яких вони писали про те, що відбувалося в окупованому Донецьку. Тобто мова навіть не про те, де пройшла якась колона російської техніки, а про життя загалом в Донецьку, що ціни підвищувалися, або, щось на кшталт “за України не було”, тобто не прямо з жовто-блакитною стрічкою виходили на вулиці”, — розповідає Тетяна Катриченко.
Вона називає позицію затриманих не “проукраїнськими поглядами”, а “непідтримкою окупації, непідтримкою російської агресії”.
“Не обов’язково йти з українським прапором у центр Донецька. Затримують не лише того, хто вийшов з жовто-блакитною стрічкою, а й того, кого підозрюють, що він вийшов з жовто-блакитною стрічкою. Не тільки того, хто ліквідував колаборанта, а й 20 перехожих, які опинились поруч і їх підозрюють в участі у цій операції. Росія настільки хвора, що може побачити те, чого нема, наприклад, якщо людина випадково без умислу вдягне жовту блузу і джинсову блакитну спідницю”, — каже правозахисниця.
Марину Юрчак, яка писала у твітері під псевдонімом Дончанка, а згодом відсиділа у в’язниці за звинуваченнями у шпигунстві та інших статтях. Адміністраторку телеграм-каналу “Мелітополь це Україна” Яну Суворову, яку у 2025 році росіяни засудили до 14 років колонії, за “шпіонаж та участь у терористичному угрупованні”. Катерину Коровіну з Луганщини, яку у 2025 році росіяни засудили за донати українським волонтерам — “фінансування екстремізму та тероризму” — до 10 років колонії. Релігієзнавця з Донецька Ігоря Козловського, якого росіяни взяли в полон і катували за відмову співпрацювати. Катриченко згадує твітер-акаунт “Залишенець Донецький”, який вів невропатолог з Донецька Юрій Шаповалов. Він писав про реальне життя в окупації, висміюючи проросійських бойовиків. Через проукраїнську позицію він провів у полоні т. зв. “ДНР” понад 7 років.
Тетяна Катриченко наголошує, що той факт, що людина залишається в окупації, не означає, що погоджується з нею: “Вони не погоджуються, залишаючись там з різних причин. Я багато разів чула, мама старенька, бабуся тощо”.
У 2023 році жителька Маріуполя Надія розповідала журналістам Вільного Радіо, що в місті є місцеві жителів, які чекають на деокупацію. Хоч російська пропаганда продовжує тиснути на них.
Свій ненасильницький супротив дівчина проявляє в тік-тоці. На момент розмови, на її анонімному акаунті було 30 тисяч підписників. А ще — скарги та погрози. Дівчина публікувала відео, де з іронією показувала реалії життя в захопленому Маріуполі.
“Я змінюю голос у цих відео, а викладаю не відразу. Звісно, своє обличчя не показую. Але, якщо вірити моїм “доброжелателям”, мене шукають вже майже рік. Ще більше у чатах телеграму на мене з’являються скарги. Пишуть: “Ми тебе знайдемо”, а дехто каже: “Вже знайшли і “наказалі”. Тримаюсь завдяки людям, з якими спілкуюсь у тіктоці, хоча нікого з них ніколи не бачила. І я вдячна їм за підтримку”, — додає Надія.
Тетяна Катриченко розповідає, що після 2022 року хвиля затримань цивільних значно зросла, охопивши нові окуповані території. Також збільшилась кількість затриманих і в Криму.
“Якийсь час цифра затриманих, вона плюс-мінус була стабільна. Але от після 2022 року фіксуємо збільшення випадків затримань цивільних громадян, як кримських татар, так і етнічних українців. Таке враження, що всі сиділи і чекали, що коли ж, коли станеться деокупація, а тут після окупації нових територій, пішла нова хвиля усвідомлення і нова хвиля опору”, — говорить правозахисниця.
Активістка руху “Жовта стрічка” Сєвіл Велієва, яку заарештували у 2024 році за фотографування проукраїнських символів в окупованому Мелітополі, розповідала Kyiv Independent, що російським службам безпеки вдалося відстежити її після геолокації фотографій, опублікованих у соціальних мережах, а потім ретельно перевіривши записи відеоспостереження: “Коли мене затримували, мені показували фотографії, які вони вже роздрукували з міських камер спостереження. Вони бачили, де я була, де я фотографувала… Все, що я робила, було видно”.
Говорити про додаткові чи особисті приклади ненасильницького спротиву жителі окупації, до яких ми звертались, з редакцією Вільного Радіо не стали з міркувань безпеки. Але обережно розповідають про переслідування родичів українських військових.
“Коли вони (росіяни — ред.) тільки прийшли, то пішли до сусідки шукати зятя, бо він там був (брав участь в АТО — ред.). Про нього колеги розповіли [росіянам]. Але він раніше поїхав з дружиною й сином. А таких як він (учасників бойових дій — ред.) у нас же багато було. І як поясниш, що не сам, а бо обов’язок? (мається на увазі, мобілізація, а не добровільне приєднання до війська — ред.) Тож багато хто в напрузі через такі зв’язки”, — розповідає Вільному Радіо жителька Маріупольського району, яка живе в окупації.
Переселенка з Бердянська Ангеліна (ім’я змінене з міркувань безпеки) виїхала на підконтрольну українському уряду територію наприкінці 2022 року. Спочатку жінка не планувала виїжджати з окупації.
“Незрозуміло ще було, що до чого. В магазинах товарів, звісно, вже майже не було. Але я закупилась трохи в запас, хліб в морозилці. І житло є, своє власне. У нас було ціле, особливо, коли я дізнавалась, що відбувається у сусідньому Маріуполі. Нам по морю на обрії було видно чорний дим над містом”, — розповідає жінка Вільному Радіо.
Згодом з Бердянська жінка поїхала, бо злякалась за безпеку дітей. Її чоловік тоді був військовим.
“Голова мого ОСББ прийшла до мене і каже: “Росіяни вимагають списки, де живуть УБД-шники. Вибач, нічого особистого. Але задля безпеки своєї родини я тебе здам. У тебе є три дні поїхати”, — згадує Ангеліна.
Жінка не знає напевно, чи розшукували її загарбники. Але тоді вирішила, що близька людина в українському війську — це великий ризик.
Тетяна Катриченко розповідає, що багатьом українцям в окупації, які режим не підтримують, важливо нагадувати про себе, показувати це співвітчизникам на підконтрольній.
“Якщо людина вже береться за це, то вона, скоріше за все, вона вже має проукраїнську позицію”, — зазначає правозахисниця.
Вона зазначає, що безпека людей в окупації — це відповідальність з двох боків. Цих людей і тих, з ким вони спілкуються з підконтрольної українському уряду території чи з-за кордону. Не варто просити знайомих з окупації зробити фото чи відео на вулиці. Не варто провокувати їх на розмови чи переписки українською мовою.
Зазначимо, крім акцій “нагадати про себе” українці в окупації інколи долучаються і до допомоги українським спецслужбам. Ті це питання не коментують, але методи схожі з ініціативами опору. І безпекові ризики теж дуже високі.
“Це ваша відповідальність і моя відповідальність – не просити людей на окупованій території робити такі речі. Але натомість ми не можемо вплинути на них, щоб не сфотографувались, умовно, з якоюсь жовто-блакитною стрічкою на фоні пам’ятника Тарасу Шевченку. І вони дуже хочуть це показати в соціальних мережах, щоб це було оцінено, щоб не було такого стереотипу, що окуповані території змирилися з окупацією”, — говорить експертка.
Правозахисники радять такі правила безпеки для проукраїнських мешканців окупованих територій та для українців, які їдуть з якихось причин в РФ:
Нагадаємо, у т. зв. “ДНР” заборонили знімати та публікувати наслідки атак.