Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
З початком відкритої війни Лиманська громада чи не одразу опинилася в зоні активних боїв. Через це депутати міської ради швидко почали працювати в онлайн-режимі, а згодом майже повністю припинили роботу ще до створення військової адміністрації. Депутатка Анастасія Куліш розповіла журналістам Вільного Радіо про останні завдання й взаємодію з жителями громади на розсуд обранців.
На місцевих виборах 2020 року жителі Лиманської громади обрали собі 34 депутати. Наприкінці жовтня 2025 року залишились у такому статусі 24 людини.
Наразі на Донеччині замість органів місцевого самоврядування (міських, селищних, сільських рад та їхніх виконавчих комітетів) працюють військові адміністрації населених пунктів. Саме цим органам належить повнота влади на місцях. Тож депутати не можуть впливати на рішення громади, як сподівались, ідучи на вибори, водночас залишають за собою обовʼязки статусу.
Депутати місцевих рад не отримують зарплати за свою роботу, втім могли б голосувати за розподілення мільйонних бюджетів своїх громад від імені своїх виборців. Тож журналісти Вільного Радіо вирішили дослідити, чи користуються участю таких зацікавлених людей військові адміністрації, керівництво яких тепер розподіляє кошти підписом однієї людини.
Через створення військової адміністрації зараз депутатський корпус Лиманської міської ради фактично не має повноважень. Утім, до цього понад чотири місяці повномасштабної війни депутати зберігали свої функції. Як тоді відбувалася ваша робота в міськраді?
У звʼязку з тим, що громада (мабуть, після Маріуполя) одна з перших потрапила під активні бойові дії, бо вже у квітні 2022 року, наскільки я памʼятаю, неможливо було взагалі знаходитися на її території, тривала масова евакуація населення, то в березні ми ще збиралися онлайн, але на цьому все. Більше ми не працювали.
Тобто з початком евакуації ніяку роботу вже не проводили?
Майже так. Я памʼятаю, що в березні ми ще збиралися, обговорювали питання безпеки. Я входила в бюджетну комісію, і тоді ми засідали з приводу виокремлення коштів на забезпечення бомбосховищ. Спілкувалася з відповідальною особою, керівником відділу цивільного захисту, і були питання, як будуть облаштовувати бомбосховища, де будуть знаходитися ключі від них, як буде сповіщення забезпечене.
До речі, щодо сповіщення було звернення від населення. Коли почалося повномасштабне вторгнення, у громаді не було сповіщувальної системи. У місті ще більш-менш, бо там була сирена й залізниця за допомогою гудків локомотивів сповіщала, а от у селах і селищах ніяких гучномовців не було. І ми просили, щоб вийшли на церкви, аби хоча б вони сповіщали про тривогу. Але тоді долучилися пожежники: машинами їздили по населених пунктах і вмикали сирену. Потім ніяких комунікацій у нас не існувало.
Ідеться не тільки про засідання, а й про ті ж робочі чати?
У нас була створена група депутатського корпусу у Viber. Ми до того ще там спілкувалися, якщо треба було оперативно проробити якісь моменти, або вирішували, де збиратися, якщо неможливо було якимось чином звʼязатися. Мабуть, наприкінці квітня ми ще працювали через групу. До нас зверталася секретар міської ради з проханням організувати збір інформації щодо зруйнованого майна в населення. І ми всілякими способами, наскільки це було можливо, бо люди розʼїжджалися, збирали й занотовували ці дані. Потім передали цю інформацію секретарю і все.
А чи змінилося щось після створення військової адміністрації? Може, депутатів навпаки спробували долучити до роботи?
Та я не можу так сказати, щоб мене залучали до роботи. Знаєте, як активних або дуже люблять, тобто навантажують працею, або не дуже люблять. То коли навесні 2026 року створювали програму щодо мінної безпеки громади на майбутнє, мене запрошували як активного діяча до її розробки. У ту роботу я була залучена, а більше нічого не було.
Але, як ви кажете, у цьому випадку до вас звернулися саме як до активістки. А чи військова адміністрація намагалася звертатися до депутатського корпусу, щоб долучити вас до роботи як депутатів?
Ні, нам тільки нагадували, що ми маємо заповнити декларації.
До речі, заповнення декларацій — та формальна вимога, яку попри відсутність повноважень застосовують до депутатів. Але чи є інші? Наприклад, опрацьовувати звернення від громадян, якщо такі є?
Таких вказівок ніхто й ніде нам не давав. Не було жодних розʼяснень, але, якщо людина звертається, я намагаюся допомогти, чим можу. Проте хочу сказати, що не всі відгукуються. Є люди, які за потреби намагаються втрутитися й надати допомогу. Але буває й зовсім не так.
Тобто це скоріше питання людського фактору?
Так-так.
А з яких питань жителі зазвичай зверталися до вас?
На початку повномасштабного вторгнення зверталися з приводу того, чи евакуюватися, чи ні. Знаєте, як нібито мама дитині дає поради, що їй далі робити. Тоді якось намагалися розʼяснювати людям, що ви ж бачите, яка ситуація важка, ворог сунеться, ми не знаємо, що нас очікує, треба евакуюватися. Більше переконаннями працювали.
Потім були суто людські якісь питання щодо загибелі наших захисників: допомога в комунікаціях, що робити далі, як все організувати, що буде відбуватися. І був ще такий момент, але це вже я суто як людина, як громадянин робила, будемо так казати, що за допомогою своїх колег ми організували гуманітарну допомогу в лікарні й шпиталі, який знаходився після деокупації в місті. Зверталися люди, і ми надавали таку допомогу. Я була ніби таким пунктом передачі: як отримати, організувати, доправити.
Ви маєте на увазі колег-депутатів чи колег із Лиманського ПТУ, яке ви очолюєте?
ПТУ, але це була просто наша ініціатива як громадян. Всі ми долучалися до тієї великої роботи. Чим могли, тим і допомагали.
Це було одразу після деокупації у 2022 році?
Активна робота була в 2023-2024 роках. Зараз уже не можемо доставити допомогу в громаду через активні бойові дії, і тепер підтримуємо наших співвітчизників, які захищають Україну в різних куточках нашої держави. Комунікуємо між собою, домовляємося. Де виникає яка потреба, туди й спрямовуємо допомогу. Це саме як активісти громади.
Ви самі збираєте кошти на таку допомогу чи звертаєтеся до військової адміністрації?
Ні, самі. Тут не йдеться про бюджетні кошти.
Ви вже сказали, що військова адміністрація не залучала депутатів до процесів. А чи намагався депутатський корпус, наприклад, після деокупації, коли вже був доступ до громади, самостійно організуватися? Ви ж можете збиратися на сесії й ухвалювати рішення, просто що вони будуть мати саме консультативний характер.
Розумієте, у мирний час депутатський корпус очолювала секретар, яка організовувала збір людей. Нам такі команди й ніякі розпорядження щодо цього не надходили. Але ми навіть не знали достеменно, хто де знаходиться. Є ж такі депутати, які виїхали й стали зрадниками. І тому коли ти точно не знаєш, де та людина знаходиться, передавати їй якусь інформацію у воєнний час… Думаю, що це могло вплинути.
Тоді давайте повернемося до звернень. Ви вже сказали, які питання хвилювали людей, зокрема на початку відкритого вторгнення. Але чи звертаються жителі до вас зараз?
Я вам так скажу, що іноді хочеться висловити своє обурення щодо того, що серед населення немає активної комунікації. Є створені сторінки міської ради, військово-цивільної адміністрації (у Лиманській громаді діє саме військова адміністрація, — ред.) тепер уже у соціальних мережах, але не всі знають про ті сторінки. І тому, знаєте, ми вже організувалися самі по собі, хто як міг. Я, наприклад, як активна людина, якій болить за рідні краї, створила групу у Viber й підключила туди максимально населення зі свого виборчого округу. Намагаюся пересилати туди інформацію, люди теж обмінюються власним досвідом, як вирішити ту чи іншу проблему. Тільки так — немає достеменної інформації, хто зараз і чим взагалі займається.
Тобто ваша робота як депутатки наразі зводиться до спілкування зі своїми виборцями через цей чат. Як часто вони туди пишуть?
Переважно звернення надходять хвилями. Наприклад, надсилають рахунки від YASNO в будинки, де люди не проживають. Тоді питають, що робити, і ти коригуєш: “Напишіть листа туди-то, зверніться туди-то, надайте довідку таку-то”. Або питають, як подати інформацію про зруйноване майно.
А взагалі чи хотіли б ви мати під час повномасштабної війни фактичний вплив на процеси у військовій адміністрації?
Я не хочу сказати, що прям хотіла б долучатися, але все ж має бути більш відкритий інформаційний простір, відпрацьована практика інформування населення, збір інформації про людей. Бо ж хтось отримує житлові сертифікати за втрачене житло, купує нове й фактично втрачає отой статус члена громади, так? По суті, уже підпорядковується іншій. І мені здається, що цього обліку не вистачає. Я намагалася достукатися до когось, але щось із цим питанням не лагодиться. Можливо, ще не допрацювали.
А до кого саме ви зверталися?
В управління праці й соцзахисту з питанням, чи можна це відпрацювати. У відповідь була тиша. До пенсійного фонду також зверталася — те саме.
Якби була можливість, чи готові б ви були долучитися до розробки цього обліку?
У громаді, у військово-цивільний адміністрації працюють люди, які отримують заробітну платню. Яка вона — велика чи маленька — я не знаю, чужих грошей не рахую. Але я вважаю, якщо все ж таки керівництво громади працює, хоча це тепер військово-цивільна адміністрація, вони б мали поміркувати над таким питанням. І я розумію, що депутати на громадських засадах в районах працювали. І ми готові, мабуть, власне я готова допомагати громаді, чим зможу, але в першу чергу мають працювати ті, хто заробляють кошти.
Ви кажете, що готові допомагати громаді. Проте в умовах відсутності повноважень чи не виникало у вас думок скласти мандат?
Якось навіть хотіла. Мені треба було у відрядження виїхати за кордон, а мене не випустили, бо я була в реєстрі депутатів. Це був навчальний тренінг у Польщі, не повʼязаний із депутатством, і я не змогла на нього потрапити. Тоді прикордонниці сказали, що я можу написати заяву, скласти мандат і тоді безперешкодно виїжджати закордон. Але, оскільки на той момент мене вже не випустили, я вирішила почекати. Все ж таки є надія, що настане мир в Україні, громада почне відновлюватися й, можливо, треба буде якась допомога. Але іноді думки, нащо той мандат, приходять.
З 23 січня 2023 року президент увів у дію рішення Ради національної безпеки й оборони, згідно з яким низка посадовців і працівників, заброньованих за органами місцевого самоврядування, могла виїжджати за межі України виключно у службові відрядження. За кілька днів Кабмін поширив це рішення й на депутатів місцевих рад, зокрема жінок.
Через понад три роки, 6 травня 2026 року, уряд скасував обмеження для частини жінок-посадовиць. Утім, ці зміни не стосувалися посадовиць найвищого рівня, ключових керівниць органів держвлади та їхніх заступниць, народних депутаток, суддів Верховного та Конституційного судів, прокуророк Офісу генерального прокурора, а також керівниць держпідприємств і держорганів, чия робота поширюється на всю Україну. Повністю обмеження на виїзд для них зняли 15 травня 2026 року.
До речі, принаймні на жовтень 2025 року в Лиманській міській раді залишалося достатньо депутатів для збереження кворуму. Враховуючи це, яким ви бачите місцеве самоврядування в громаді після війни?
Я пригадую той список депутатів, який ви публікували, але, наскільки я памʼятаю, не всі зазначені депутати залишилися вірними Україні. Я так коректно скажу, адже це більше мої здогадки. Я не володію достовірною інформацією, бо не працюю у відповідних контролюючих органах. Але все ж через це з приводу кворуму мені важко відповісти на це питання.
Мені б хотілося, щоб зупинилося це страхіття, ми повернулися до громади і, хай би як важко не було, почали її відновлювати. Мені б цього хотілося.
Я так розумію, що для вас неважливо, проводити це відновлення на волонтерських засадах чи саме в органах місцевого самоврядування?
Так, аби тільки відновлювати.
Але чи хотіли б ви повернутися в політику після війни?
Навіть не знаю, що вам сказати. Маючи досвід за плечима до повномасштабного вторгнення, іноді здається, що якась користь від тебе була. Тоді чому б і ні? Але з іншого боку… Я не готова точно відповісти на це питання. Тут спочатку треба зважити всі “за” і “проти”.
Нагадаємо, раніше журналісти Вільного Радіо поспілкувалися з депутаткою Краматорської та депутатами Соледарської і Святогірської міських рад про нинішню роботу без засідань та голосувань.