Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Для внутрішніх переселенців діють іпотечні програми зі ставкою від 3% річних, а деякі громади додатково допомагають сплатити перший внесок. Водночас охочих отримати пільговий кредит значно більше, ніж доступного фінансування, а люди з невисокими доходами часто не можуть дозволити собі навіть такі умови. Вільне Радіо розповідає, як працюють ці програми на практиці.
Тему обговорювали під час публічної дискусії на “Фестивалі думок” від благодійного фонду “Схід SOS”. Вільне Радіо виступає інформаційним партнером події.
У січні 2019 року Світлана Агаджанян почула пісню “У мене немає дому” гурту “Один в каное”. Вона майже одразу відгукнулася їй — надто точно передавала відчуття, з яким жінка жила після вимушеного виїзду з Донецька у 2014 році.
Світлана родом із Дружківки, тож після початку війни і виїзду з Донецька повернулася до рідного міста. Тут у неї був батьківський дім, тому по допомогу з житлом до держави вона не зверталася.
“Ми з родиною зрозуміли, що маємо самі заробити на нове житло. Ми йшли до цього десь три роки. Заробляли і, відповідно, придбали квартиру. Але 2022 рік зустрів нас неочікуваними подіями, і ми залишили наше життя та почали наново. Ми виїхали в нікуди”, — згадує Світлана.
Вдруге переселенкою вона стала вже після початку повномасштабного вторгнення. Разом із родиною Світлана виїхала до Перечина на Закарпатті. Там їм допомогли з безоплатним тимчасовим житлом. А сама жінка почала шукати, як допомагати іншим переселенцям, — так познайомилася з командою благодійного фонду “Схід SOS”, де нині працює менеджеркою з партнерств.
Однак якщо після першого переїзду родині вдалося самостійно заробити на квартиру, цього разу Світлана вже розуміла: повторити цей шлях вдруге буде значно складніше.
Шукати державні житлові програми жінка почала у 2025 році, коли Дружківка все частіше стала потрапляти під обстріли російської армії.
“Я себе спіймала на тій думці, що скролю, дивлюся стрічки новин, щоб зрозуміти, що там, чи матиму я можливість щодо компенсації за зруйноване житло. І я почала дивитися та дізнаватися про державну підтримку”, — розповідає переселенка.
Спочатку родина спробувала скористатися програмою “єОселя”. Світлана каже, що вони зібрали необхідні документи та звернулися до банку, однак зіткнулися з проблемою через квартиру в Дружківці. За її словами, Пенсійний фонд відмовив родині, оскільки мав інформацію про наявність у неї житла, але не було зрозуміло, на якій території воно розташоване. Світлана стверджує, що на те, аби відстояти право родини скористатися програмою, пішло близько пів року.
Та паралельно зʼявилася інша можливість. 14 травня 2026 року Світлана дізналася, що її родину відібрали для участі у програмі пільгового кредитування Держмолодьжитла. Після цього на пошук квартири вони мали місяць.
“Коли люди говорять, що неможливо за місяць знайти варіант квартири, — так, це дуже важко, але це можливо. За тиждень ми з чоловіком відшукали квартиру і пішли в процес оформлення документів. Нам знадобилося лише два тижні, щоб виконати всі зобовʼязання”, — каже Світлана.
Утім, потрапити до програми виявилося лише частиною шляху. Треба було ще знайти власника, який погодиться продати житло за її умовами. Світлана каже, що деякі продавці відмовлялися працювати з програмою, а дехто пропонував додатково заплатити готівкою.
“Власники квартир казали: “Це ваші проблеми, це ваша програма”. Вони говорили, що необхідно доплатити ще 20 тисяч доларів готівкою, щоб вони погодилися розглянути мою пропозицію, щоб усе оформити офіційно. Власник має сплатити податки, і це для нього занадто дорого”, — розповідає Світлана.
Зрештою відповідну квартиру родина знайшла у Києві. Кредитні зобовʼязання за неї взяли на 25 років.
“Сподіваюся, що вже вкотре наша квартира, втретє вже, вистоїть, і нам не доведеться потім звертатися по компенсацію”, — каже переселенка.
За оцінками Світового банку, уряду України та ООН, станом на кінець 2025 року росіяни пошкодили або зруйнували 14% житлового фонду в Україні. Це торкнулося понад трьох мільйонів домогосподарств. Пряму шкоду житловому сектору оцінювали у понад 61 мільярд доларів, а потреби у відновленні — у 90 мільярдів доларів.
Руйнування відбувалися нерівномірно. Найбільші втрати зафіксовані в регіонах, які опинилися в епіцентрі боїв або перебували під окупацією: у Донецькій, Харківській, Луганській, Запорізькій, Херсонській областях і Києві.
Історія Світлани Агаджанян — один із прикладів, коли пільговий кредит допоміг переселенцям знову придбати власне житло. Однак самого статусу ВПО для цього недостатньо: людина має відповідати умовам програми та мати змогу роками виплачувати позику.
Голова правління Держмолодьжитла Микола Марчук пояснює: кредитні програми розраховані передусім на тих переселенців, які після переїзду вже мають роботу, стабільний дохід і певні накопичення. Для людей, які не можуть дозволити собі ані кредит, ані високу оренду, потрібні інші рішення — від місць тимчасового проживання до соціального житла.
Попри назву, Держмолодьжитло працює не лише з молоддю. Серед тих, кому установа надає підтримку, Марчук називає також переселенців, ветеранів, освітян і науковців.
Наприклад, для переселенців діє пільгове іпотечне кредитування, за умовами якого можна взяти іпотеку на строк до 30 років.
Проте, за словами Марчука, грошей на реалізацію програми менше, ніж охочих узяти в ній участь. Тому серед зареєстрованих проводять випадковий відбір, а кількість родин, які отримають право на кредит, залежить від доступного фінансування.
Але й потрапляння до числа відібраних не означає, що найскладніша частина позаду. Досвід Світлани з пошуком квартири, продавці якої погодилися б на умови програми, не був винятком. Марчук каже, що саме на цьому етапі в учасників нерідко виникають труднощі.
“Більшість продавців говорять: хочемо готівку і зараз. Ніхто не хоче чекати певний період, поки родина подасть документи, їх опрацюють, погодять рішення і зарахують кошти на рахунок. Це ті проблеми, з якими стикаються учасники наших програм”, — говорить Марчук.
Водночас у Держмолодьжитлі порівнюють виплати за таким кредитом із вартістю оренди. За наведеним Марчуком прикладом, для 60-метрової квартири в Києві щомісячний платіж за пільговим кредитом становить близько 12-13 тисяч гривень. Оренду житла такої ж площі він оцінює у 20-30 тисяч гривень на місяць.
Близько 2300 родин уже стали позичальниками за програмою пільгового кредитування Держмолодьжитла. Серед них у 2025 році було 740 родин ВПО. Водночас у реєстрі охочих отримати такий кредит — ще понад 9500 сімей.
Забезпечити кредитами всіх одночасно програма не може через обмежене фінансування, пояснює Микола Марчук. Саме тому серед зареєстрованих проводять випадковий відбір. Водночас гроші, які повертають ті, хто вже отримав кредити, не зникають із програми: їх спрямовують на нові позики для інших родин. У Держмолодьжитлі це називають реверсивним механізмом.
Нині програму підтримують три міжнародні партнери. За словами Марчука, загалом вдалося залучити 125,5 мільйона євро. Серед джерел фінансування він називає німецький банк KfW, Міжнародну організацію з міграції та Банк розвитку Ради Європи. Зокрема, останній виділив на проєкт 50 мільйонів євро, а МОМ у 2026 році передбачила ще 33 мільйони євро грантових коштів.
Однак міжнародного фінансування, за словами Марчука, недостатньо, щоб закрити потребу в житлі для всіх ВПО.
“Враховуючи масштаби проблеми та кількість внутрішньо переміщених осіб, яку ми маємо, вони не можуть її закрити повністю. Міжнародні партнери розраховують на те, що ця проблема має вирішуватися не тільки за їхні кошти, а й на державному та місцевому рівнях”, — говорить голова Держмолодьжитла.
Одним із додаткових шляхів можуть бути саме місцеві програми. За словами Марчука, Держмолодьжитло реалізує 64 регіональні програми, які базуються на державних механізмах, але фінансуються з місцевих бюджетів. Умови в різних громадах та областях можуть відрізнятися, як і категорії людей, яким доступна допомога.
Правовий аналітик “Схід SOS” Ярослав Таранець теж радить переселенцям не обмежувати пошук лише загальнодержавними програмами. За його словами, в окремих областях є власні механізми кредитування чи придбання житла, але знайти інформацію про них складніше.
“Є національні програми, і вони більш-менш відомі всім — те ж “єВідновлення”, “єОселя”, Держмолодьжитло. Потрібна деяка проактивність: людина повинна сама шукати, дзвонити, заходити на сайт, шукати контакти, спілкуватися, як подати документи і що зробити, щоб взяти участь у програмі”, — каже Таранець.
В Україні діють кілька програм, за якими переселенці можуть придбати житло в кредит. Їхні умови відрізняються за відсотковою ставкою, першим внеском, віком позичальника та вимогами до житла. Вільне Радіо зібрало основні можливості, актуальні станом на вересень 2026 року.
Пільговий кредит Держмолодьжитла для ВПО під 3%. Кредит можна отримати на строк до 30 років. Відсоткова ставка — 3% річних, мінімальний перший внесок — 6% вартості житла. На момент повного погашення кредиту позичальнику має бути не більше ніж 65 років, тому від віку залежить максимальний строк позики: наприклад, 40-річна людина може отримати позику максимум на 25 років.
Претендувати на кредит можуть переселенці, які не мають житла на підконтрольній Україні території та можуть підтвердити свою платоспроможність. Наявність житла на тимчасово окупованій території не перешкоджає участі в програмі.
Заявку можна подати через портал “Дія”. Після цього кандидат потрапляє до реєстру, а право на отримання кредиту визначають шляхом випадкового відбору залежно від доступного фінансування.
Докладні умови є на сайті Держмолодьжитла та на сторінці послуги “Кредит на житло для ВПО” у “Дії”.
“єОселя” для ВПО. Переселенці також можуть придбати житло за державною іпотечною програмою “єОселя”. Для ВПО ставка становить 7% протягом перших десяти років кредитування та 10% — починаючи з одинадцятого року. Максимальний строк іпотеки — 20 років.
Мінімальний перший внесок залежить від віку: для позичальників до 25 років включно — від 10%, від 26 років — від 20%. На момент повного погашення кредиту позичальнику має бути не більше ніж 70 років.
Для ВПО за визначених умов також передбачена допомога з виплатою іпотеки: держава може компенсувати 70% першого внеску та 70% щомісячного платежу протягом першого року, а також частину витрат на оформлення. Для такої підтримки діють окремі обмеження, зокрема щодо вартості житла.
За умови, якщо Верховна Рада ухвалить законопроєкті №15335, переселенці з ТОТ зможуть використати житловий ваучер як перший внесок за “єОселею”.
Заявку на єОселю подають через “Дію”. Умови для ВПО та актуальні вимоги до житла можна перевірити на сайті Укрфінжитла — “єОселя для ВПО”.
Регіональні та місцеві програми кредитування. Окремі області й громади мають власні житлові програми. Вони можуть передбачати пільгову відсоткову ставку, компенсацію частини кредиту або інші умови для визначених категорій жителів, зокрема ВПО.
Тому переселенцям варто перевіряти програми не лише за нинішнім місцем проживання, а й ті, які запровадили громада чи область, звідки вони виїхали. Умови та наявність фінансування відрізняються залежно від регіону.
Подібні програми вже запроваджують і окремі громади Донеччини. Вільне Радіо писало про кілька таких прикладів. Зокрема, у Соледарській громаді для окремих ВПО передбачали до 250 тисяч гривень на компенсацію першого внеску за “єОселею”. У Бахмутській, Авдіївській та Очеретинській громадах максимальна допомога на перший внесок сягала 200 тисяч гривень. Щоправда, кожна громада самостійно визначає, хто саме може претендувати на таку підтримку: часто йдеться про переселенців, які водночас належать до визначених пільгових категорій.
Схожий механізм передбачили у 2026 році й у Добропільській громаді. У межах місцевої програми “Громада Вами опікується” на допомогу з іпотечним кредитуванням можна отримати до 200 тисяч гривень. Програмою можуть користуватися не лише люди, які залишилися в громаді, а й зареєстровані там жителі, які через війну евакуювалися до інших регіонів України. Водночас конкретні види допомоги мають власні вимоги до отримувачів.
Ще один приклад — Старомлинівська громада. Там у 2026 році на допомогу з іпотекою для визначених категорій жителів передбачили 6 мільйонів гривень з обласного бюджету — по 200 тисяч гривень на одного отримувача. Програма також враховує ситуацію, коли житло людини залишилося на тимчасово окупованій території або в районі бойових дій: така нерухомість не позбавляє права на допомогу.
Частину таких можливостей можна знайти в розділі “Регіональні програми” Держмолодьжитла. Також варто перевіряти офіційні сайти своєї громади, міської або обласної військової адміністрації.
Поки учасники дискусії говорили про пільгові кредити, регіональні програми та можливості придбати власну квартиру, із залу до розмови долучилася 56-річна переселенка з Луганщини Наталія Хмеленко.
Вона виїхала сама, працює і має, за її словами, непогану для свого міста зарплату. Але близько 80% заробленого витрачає на житло та комунальні послуги. Родини, яка могла б фінансово підтримати, у неї немає.
“Коли я вас слухаю, я розумію, що в мене взагалі немає варіанту, як я отримаю житло. Я розумію, що є Світлана, і вона — позитивний досвід. І я дуже рада, що такі приклади є. А мені 56 років. Хто мені надасть кредит?” — запитує Наталія.
Її ситуація показує інший бік житлових програм. Навіть людина, яка працює й має стабільний дохід, не завжди може дозволити собі кредит. Особливо якщо вона сама оплачує оренду, комунальні послуги та щоденні витрати.
Крім того, підкреслює Наталія, у програмах підтримки часто виділяють окремі категорії — наприклад, багатодітні родини чи людей з інвалідністю. Натомість самотність сама по собі не завжди означає право на додаткову підтримку.
“Коли родина на одну зарплату може купити каструлю, ковдру, оплачувати квартиру, то одинока людина не може купити одну пʼяту каструлі чи одну п’яту ковдри. Вона також витратить ці кошти, але вона одна”, — пояснює переселенка.
Найбільше її непокоїть навіть не нинішня оренда, а те, що буде пізніше. Поки Наталія працює, вона може її оплачувати. Що станеться після втрати роботи чи виходу на пенсію — відповіді вона для себе не бачить.
“Я не знаю, скільки ще буду працювати, і як тільки перестану працювати, чи опинюся на вулиці. І я вже, чесно, приглядаюсь до бомжів та того, як вони виживають. Можна сто разів розказувати, яке класне кредитування, але не всім воно підходить”, — стверджує Наталія.
Світлана Агаджанян, чия родина змогла придбати квартиру завдяки пільговому кредиту, поділилася історією своєї 72-річної мами. Її пенсія, за словами Світлани, становить близько 3,5 тисячі гривень. Якби не допомога родини, жінка могла б до останнього залишатися на території активних бойових дій.
“Коли говорять: «Чого люди не виїжджають?», постає питання: що людина може зробити? Навіть якщо отримає підтримку від держави у дві тисячі гривень, що вона зможе орендувати? Як довго вона зможе перебувати в тимчасовому помешканні?” — говорить Світлана.
За її спостереженнями, під час евакуації працівники “Схід SOS” стикаються і з літніми людьми, яким через стан здоровʼя вже недостатньо просто знайти дах над головою — вони потребують стороннього догляду та допомоги. Саме тому, наголошує Агаджанян, частина людей до останнього залишається в небезпечних районах.
Юрист благодійного фонду “Право на захист” Юрій Дьякон визнає: для Наталії та багатьох людей у схожих обставинах придбання власної квартири за нинішніх умов може бути недоступним.
“Я теж не бачу можливості вам придбати власне житло. Реально. І це не тільки вам — дуже багатьом людям, з урахуванням того, які зараз ціни. Треба або дуже добре заробляти, щоб накопичити й щось придбати, або дійсно потрапити на хорошу програму”, — відповідає Дьякон.
Саме тому, пояснює він, житлова політика не може складатися лише з кредитних програм. Для тих, хто не має достатнього доходу для іпотеки, одним із варіантів має бути тимчасове житло, де людина сплачує переважно за комунальні послуги, або соціальне житло. Ще один можливий механізм — оренда з подальшим викупом, хоча й вона передбачає тривалі виплати.
Тож дві історії, які прозвучали під час однієї дискусії, закінчуються по-різному. Світлана після другого вимушеного переїзду змогла взяти пільговий кредит і придбати квартиру в Києві. Наталія ж працює та оплачує житло сама — і поки не бачить програми, яка дала б їй реалістичний шлях до власного дому.
Раніше журналісти Вільного Радіо розповідали, які житлові програми доступні для захисників у 2026 році — від компенсації оренди до пільгових кредитів під 0–3% річних.