Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Після створення військової адміністрації депутатів Добропільської міськради більше не залучають до ухвалення та навіть обговорення рішень. Водночас депутатка Наталя Линник каже, що не вважає своє депутатство суто формальним: після переїзду на Львівщину вона продовжує консультувати земляків та допомагає їм звертатися до установ. Чому депутатка не хоче складати повноваження та якою бачить свою роль зараз — у розмові з Вільним Радіо.
На місцевих виборах 2020 року мешканці Добропільської громади обрали 34 депутати. Наприкінці жовтня 2025 року в такому статусі залишався 21, ще двоє депутатів упродовж 2026 року написали заяви щодо довгострокового припинення повноважень. Станом на вересень 2026 року кворум міської ради зберігається.
Наразі на Донеччині, як і в багатьох інших прифронтових областях, замість органів місцевого самоврядування (міських, селищних, сільських рад та їхніх виконавчих комітетів) працюють військові адміністрації населених пунктів. Саме цим органам належить повнота влади на місцях. Тож депутати не можуть впливати на рішення громади, як сподівалися, йдучи на вибори, втім залишають за собою обовʼязки статусу.
Депутати місцевих рад не отримують зарплати за свою роботу, втім могли б голосувати за розподілення мільйонних бюджетів своїх громад від імені своїх виборців. Тож журналісти Вільного Радіо вирішили дослідити, чи користуються участю таких зацікавлених волонтерів військові адміністрації, які тепер розподіляють кошти підписом однієї людини.
Як змінилася ваша робота як депутатки після початку повномасштабного вторгнення? Чи продовжувала тоді збиратися Добропільська міська рада, чи брали ви участь у засіданнях, можливо, в онлайн-форматі?
Ні, знаєте, не було онлайн-режиму, взагалі сталася така тотальна зміна, переворот усього. Ми, депутати, були відсторонені спочатку [від своїх повноважень]. Звісно, що кожен розумів, що потрібні зміни, що тепер буде військова адміністрація. У міської ради вже не було повноважень, нам пояснили, що ми поки не будемо ухвалювати рішення.
Не знаю, як до інших депутатів, але згодом до мене вже особисто звернулась військова адміністрація. Тому що деякі люди, хто мене добре знав, залишились працювати, і вони знали, куди я переїхала. Я переїхала до Львівської області і живу в селі між Дрогобичем і Трускавцем. Тож до мене звернулися з таким проханням — чи не могла б я створити хаб. Тобто допомогти з організацією і також просто консультувати людей. Я тоді лише переїхала і відповіла, що сама тут нічого не знаю поки що. Але ми вирішили так, що я пішла знайомитися з мерами й місцевими депутатами — і Дрогобича, і Трускавця.
Тоді, у 2022-му році, всі намагалися допомогти, забезпечити, десь підтримати. У закладах освіти організовували видачу речей, тимчасове житло для переселенців. Я тут на місці зустрічала наших людей. І військова адміністрація, я так думаю, що вона на своїх ресурсах, у соцмережах або особисто давала мій контакт. Але я була, скоріше, консультантом. Тобто до мене зверталися люди, а я вже могла порадити, куди піти, куди звернутися, які документи потрібні.
Можете пригадати, яким був цей процес?
Десь, може, рік, люди трішечки звикали, адаптовувалися. Допомоги було багато, це правда. Але, якщо бути чесною, то, звісно, ми стикалися із нерозумінням та неприйняттям. Ми коли переїхали з Донецької області, то нас не дуже любили. І якщо на номерах були літери АН, це було ніби тригером. Мене зупиняли по сто разів на день, поки я не змінила номери на львівські.
Згодом все якось втихло. Але люди зверталися, я їм давала поради. Наприклад, я знала, що в Дрогобичі є офіс благодійної організації Карітас, що можна стати на облік. Бо, наприклад, у медичних закладах теж все було переповнено, дуже багато людей, система не впоралася з навантаженням. Люди не знали, куди звертатися, якщо захворіли діти. А ще ж треба мати сімейного лікаря, тільки звідки він буде, якщо цей сімейний лікар міг вже десь в іншу країну поїхати, наприклад. І люди тоді в Карітас реєструвалися, безкоштовно отримували ліки, допомогу. В першу чергу це, звісно, для малозабезпечених, але допомагали тоді усім.
Для себе ви цю участь визначали як волонтерство чи все-таки як обовʼязок депутатки?
Я ж консультувала. Багато людей, які переїхали і зверталися, це були люди похилого віку. Перші роки, коли активно надавали допомогу від різних організацій, вони часто не знали, як заповнити форми онлайн. Мені дзвонили і просто просили: “Наталочко, ви б не могли там підʼїхати, бо дідусь паралізований”. Я виїжджала, зустрічалась, пояснювала. Тобто, звісно, я розуміла, що відсторонена, але якщо люди звертаються, якщо я можу чимось допомогти, я завжди допоможу — порадою, скеруванням. Але це було десь, ну, може, півтора-два роки, поки була допомога від різних організацій, від влади. Після цього тут просто тиша. Люди, як самі вже можуть, так і викручуються, тому що допомога припинилась.
Тобто зараз люди не звертаються чи характер звернень змінився?
Звертаються, і мені дуже приємно, що звертаються люди, адже вони з нашої громади. Мої контакти є в багатьох людей, мені в месенджери різні пишуть, щось питають. Багато хто мене памʼятає як замдиректора в школі. От нещодавно теж дзвонили люди з села Добропільської громади. Вони не знали, як отримати фотографії свого зруйнованого житла, щоб податися на компенсації. Я зʼясувала, хто там у Криворіжжі займається компенсацією, які документи треба подавати, де і як замовляють фото та відео.
Це ось такі питання про компенсації бувають. А ще я ж досі в освітній сфері, працюю заступницею директора з виховної роботи Добропільського НВК №1. Батьки і дуже багато інших людей, які мене знають саме по цій роботі, бачать мене на сторінках в соцмережах. Звісно, зараз менше від людей запитів. Їх менше стало після того, як 15 серпня минулого року люди зрозуміли, що міста немає. Але є запити, хтось досі перепитує, а як передавати комунальні, або просить різні контакти. А в мене багато всіх у телефоні: від комунальних служб до адміністрації. Тому часто я ділюся контактами, бо в мене питають і про ЦНАП, і про комісію з компенсацій до кого звернутися. Я всіх направляю, всім підкажу, їх вже не так і багато.
Ще є такий момент, що люди просто хочуть спілкування, вони хочуть ще відчувати те, що їх дім не втрачений. Вони не розуміють до кінця, емоційно.
Щодо дітей теж окремий напрям. Нещодавно я зустрічала 11 дітей із громади в Трускавці. Вони всі з різних населених пунктів, тому мене військова адміністрація попросила, щоб я поїхала і проконтролювала, в яких вони умовах живуть, як їх годують. І тут на місці я часто щось організовую. Мені кажуть: “Наталю Василівно, обʼєднайте, може, батьків, дітей, працівників, зводіть їх кудись в гори”. І я вже бігаю, узгоджую цей похід, все продумую, намагаюсь урізноманітнити людям дозвілля. От був день Дрогобича, то ми зустрічали наших діточок, запросили на свято, зробили їм екскурсію. Я перебуваю в такому місці, що я можу допомогти не тільки нашій Добропільській громаді. Тут є люди і з Білозерської громади, я багато людей знаю з Покровської, з Криворізької, Шахівської громад. Ми переписуємося, і якщо є питання, вони знають, що я можу в будь-яку службу тут на місці піти, запитати й розібратися.
Тобто контакти з військовою адміністрацією зберігаються, але це, скоріше, особисті звернення до людини, яка може допомогти на місці?
Коли я приїхала сюди, я нікого тут зовсім не знала. Тому взяла все у свої руки, прийшла, знайомилася з місцевими. Люди з громади у мене питають інформацію, тож я повинна знати умови. Так, нас як депутатів не запрошують до ухвалення рішень чи хоча б обговорень. Але якщо від адміністрації є якесь прохання чи запит, то я це роблю. Особливо, коли треба контролювати питання щодо дітей. Часто наша адміністрація також мене просила зустріти дітей, яких від Донецької обласної адміністрації відправляють на відпочинок до “Смарагдового міста”.
Тобто, розумієте, я ніби і не працюю давно, а все одно працюю. Не можу зрозуміти і дати якесь визначення, але це звична для мене діяльність. Бо мені, напевно, і в голові не вкладається, я відчуваю, що продовжую за щось відповідати.
Наталя Линник стала депутаткою Добропільської міськради ще у 2015 році. Тоді вона балотувалася як безпартійна кандидатка та отримала 76 голосів — близько 17%. На виборах 2020 року Линник переобрали до міськради: вона йшла від партії “Наш край” та отримала вже 124 голоси — майже 32% у своєму територіальному виборчому окрузі. На момент обох виборів Линник жила в Добропіллі та працювала заступницею директора з виховної роботи місцевої гімназії №1.
От в місті, ще вдома, я могла зробити набагато більше. Це було зовсім інше, коли за мною просто йшли й розповідали про проблеми. Часто так бабусі зі мною спілкувалися, вони взагалі мій колектив, можна сказати. Всі дивувалися, як я з ними спільну мову можу знайти. Але ми з ними різні етапи пройшли. Коли мене вперше обирали, то ставлення було таке, що я нічого не знаю і нічого не зроблю. А в мене округ був здебільшого приватний сектор, дуже мало багатоповерхівок, але дуже великий такий сектор. Там, де люди поміж шахт живуть. Ні доріг не було, ні світла не було.
Мені люди прямо говорили: ну як тебе там обрати, нащо нам ти, якщо ти молода, тобі 32 роки, в школі працювала, ми тебе і не знаємо, хто ти така. Я памʼятаю, що я по всіх вулицях ходила, розповідала про себе. Я чесно казала, пояснювала, що я люблю своє місто, мені не байдуже. Коли оце перші мої вибори були, то чесно казала, що в перший рік не буду обіцяти і розповідати, що зараз усі проблеми вирішу, але за ці пʼять років я зроблю все, що я зможу зробити. І, ви знаєте, до кінця пʼятого року у мене по всьому округу було світло. Це у мене округ номер три, зараз точно не скажу в цифрах, але це дуже велика територія. Частково дороги почали робити також. Не усюди, звісно, асфальт поклали, але в цьому моєму приватному секторі ми хоча б засипали дороги, щоб під час дощів це не розмивалося, щоб діти могли нормально до школи дійти не по коліна у багнюці. І вже на другий сезон люди самостійно прийшли голосувати за мене. Вже не треба було нічого казати, коли обирали вдруге, вони бачили просто роботу за пʼять років. Уже я не ходила, не агітувала, бо вони знали, до кого звертатись і писати.
Стільки історій, якщо пригадувати. І як мені дзвонили щодо того, що будинки заливає і треба робити відлив, як ми разом з бабусями ходили до мера. Бо їм дуже важливо було, щоб їх вислухали, їх підтримали, просто заспокоїли. Ви розумієте, що депутати не можуть все вирішити. Але запити в людей різні. Хтось мене просив поміняти дах на будинку. І треба ж так людині пояснити, що це не моя компетенція, але і не образити, можливо, щось порадити.
Десь так воно насправді й зараз відбувається, коли найбільша частина — це розʼяснення. Повторюсь, що звертаються і люди, і адміністрація зараз менше. От коли була примусова евакуація, було багато звернень, а вже після серпня 2025-го значно менше. Але якщо щось треба десь по території, де я проживаю, то я перша буду допомагати. Я можу і до Львова поїхати за потреби, іноді тут на конгреси їздила, представляла теж громаду. І тут, в Дрогобичі, самостійно продовжувала звертатися до волонтерських організацій щодо розвитку громад. Я далі продовжую бути активною. І хто знає, яку громаду я буду далі розвивати. Я просто не та людина, яка буде просто сидіти. Просто трошки треба часу.
Чи підтримуєте звʼязок з іншими депутатами Добропільської міської ради? Можливо, була якась спільна робота або комунікація?
Нас усіх розкидало по різних регіонах, з деякими я спілкуюся і надалі. Так вийшло, що частково люди, які працювали в різних управліннях при міській раді, залишилися працювати і у військовій адміністрації. От через них ми і тримаємо звʼязок. Бо нові люди не дуже знають мене, а я не знаю їх.
Для мене цей звʼязок — це якась можливість, може, не впливати, але хоча б тримати руку на пульсі, знати, що відбувається, які рішення там ухвалюються.
У Добропільській міській раді поки зберігається кворум на випадок засідань. Щонайменше 19 депутатів із 34 залишаються чинними, хоча статус тих, хто написав заяву про дострокове припинення повноважень, теж до кінця не зрозумілий. Ви не розглядали такий варіант скласти повноваження?
Ви знаєте, я спілкувалася з багатьма депутатами, які так вирішили для себе. І я в них питаю, ну ви склали повноваження ніби, добре, заяву написали, і що далі? Просто не всі ж депутати розуміють, що в правовому полі воно так не працює, треба ухвалення. А як вони можуть ухвалити без нас? Ну, я маю на увазі людина, яка подає, на основі чого вона робить висновок, що вона вже не депутат?
Я таку заяву не писала, нічого не подавала. А чому не подавала? Я ніколи не роблю кроки, в яких я не впевнена на 100%. Звільнили мене зараз? Я маю повноваження як депутат чи я не маю повноважень? Так, я не можу ухвалювати рішення. Але як депутат, я ж можу тут звернутися для того, щоб дізнатися, як моїм людям допомогти. Я не скажу, що ми на 100% прям припиняємо бути депутатами. І я користувалася своїм, наприклад, депутатським квитком вже тут, коли переїхала. Коли я ходила в різні установи, то це допомагало. Ось такий ніби й не документ, а папірець, все одно змушує людей на тебе реагувати.
Якщо я зараз не можу ухвалити якесь фінансове рішення, відстежити і впливати на якісь зміни, то я можу допомогти просто людям. А це найголовніше.
Крім того, у вас залишається обовʼязок подавати декларацію щороку.
Кожен рік подаю, так. І, до речі, мені цікаво щодо тих депутатів, які написали заяву про довгострокове складання повноважень. А в них цей обовʼязок залишається? Я кажу, а де в законі у нас позначено, що ви звільнилися вже з депутатства? Тобто наш список зареєстрованих депутатів поданий в Києві, добре, але чи виключають їх з цього списку за законом? Цього я не можу сказати.
Чи розглядаєте для себе після закінчення війни повернення до депутатства у повному обсязі? Коли, наприклад, ліквідують військові адміністрації та буде потреба повернутися до формату міської ради?
Я думаю, що я буду першим волонтером, який повернеться додому. Звісно, я буду не одна. Нас буде багато тих, хто захоче повернутися, бо ми за ці роки багато де бували, але вдома було краще. І треба буде все відновлювати й відбудовувати. Але я думаю, що ми будемо як волонтери. Бо мені зараз складно сказати, який буде правовий статус мій. Можливо, будуть організовувати нові вибори. Або ще довгий час будуть нові формати місцевої влади, якісь військово-цивільні адміністрації. Чи якісь абсолютно нові форми.
А стверджувати і планувати щось зараз — це марно. Час покаже, як воно буде.
Журналісти Вільного Радіо продовжують спілкуватися з чинними депутатами міських рад Донеччини. Нагадаємо, раніше ми вже поговорили з депутатками Краматорської, Лиманської та Курахівської міських рад, а також депутатами Бахмутської, Соледарської, Святогірської та Часовоярської міських рад про нинішню роботу без засідань та голосувань. Зокрема в інтервʼю депутат Бахмутської міської ради Роман Кравченко розповів про свої плани достроково скласти повноваження. Після розмови він написав відповідну заяву.