Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
На початку повномасштабного вторгнення депутати Курахівської міськради продовжували працювати дистанційно. Після створення військової адміністрації їхні загальні засідання припинилися, утім, за потреби обранці могли звертатися до нової структури. Депутатка Інна Криштопа розповіла Вільному Радіо про свій досвід роботи в умовах відкритої війни, взаємодію із населенням і військовою адміністрацією.
На місцевих виборах 2020 року жителі Курахівської громади обрали 34 депутатів. Наприкінці жовтня 2025 року залишилися у такому статусі 28 обранців.
Наразі на Донеччині замість органів місцевого самоврядування (міських, селищних, сільських рад та їхніх виконавчих комітетів) працюють військові адміністрації населених пунктів. Саме цим органам належить повнота влади на місцях. Тож депутати не можуть впливати на рішення громади, як сподівались, ідучи на вибори, водночас залишають за собою обовʼязки статусу.
Депутати місцевих рад не отримують зарплати за свою роботу, втім могли б голосувати за розподілення мільйонних бюджетів своїх громад від імені своїх виборців. Тож журналісти Вільного Радіо вирішили дослідити, чи користуються участю таких зацікавлених людей військові адміністрації, керівництво яких тепер розподіляє кошти підписом однієї людини.
Розкажіть про роботу Курахівської міської ради в перші місяці повномасштабного вторгнення: в якому режимі працювали, як часто збиралися на засідання?
У перші місяці повномасштабного вторгнення це було онлайн, тому що деякі депутати повиїжджали, зокрема я. Мене не було три місяці, але потім я повернулася. А збиралися приблизно раз на місяць. Мабуть, не частіше.
Якщо порівняти з періодом до вторгнення, засідань стало менше чи, може, їхня кількість не змінилася?
Раніше загальні засідання були раз на місяць, але кожен депутат ще входив до комісії, і засідання цих комісій, коли треба було вирішувати якісь питання, відбувалися раз на тиждень. Раз на тиждень у мене була приймальня у [виборчому] окрузі (тобто в місті Гірник, — ред.). Якщо в мене були певні питання, я могла зателефонувати секретарю або голові [міської ради] і приїхати до них поспілкуватися.
Після початку відкритої війни ці комісії вже не збиралися?
Я не можу сказати. Можливо, ті, хто були на місці, і збиралися. Але мене не було, то я долучалася лише до роботи онлайн.
А ви повернулися до громади, вже коли з’явилася військова адміністрація?
Так.
Що змінилося для депутатського корпусу після створення Курахівської міської військової адміністрації? Може, для вас і ваших колег на місці ситуація була різною?
Я не можу сказати за всіх колег, але, якщо говорити стосовно мене, засідань ніяких не було. Якщо я мала якісь питання, могла звернутися до голови або до секретаря в телефонному режимі, приїхати до них. Але, як розумію, оскільки всі рішення голова міг ухвалювати сам, уваги депутатів він загалом не потребував. Однак із питаннями за потреби я зверталася.
А чого стосувалися ці питання?
Перше — це забезпечення після обстрілів, відшкодування, допомога людям, які постраждали. Декілька разів я зверталася з цього приводу. І друге питання, яке обговорювали всі, і всі депутати зверталися щодо цього, — це водопостачання. У нас була складна ситуація із ним у регіоні. Ми говорили, що в нас немає води, і просили голову розглянути можливість розробити і ввести в роботу свердловини для міста [Гірник].
Тобто фактично, оскільки це були прохання в інтересах жителів округу, ваша депутатська діяльність продовжувалася. Але чи реагували на ці звернення у військовій адміністрації?
Звісно, реагували. Питання тільки в тому, як це робили.
Як, наприклад, вирішилася ситуація зі свердловинами?
Спочатку їхню розробку не розглядали. Купили машини, поставили бочки, організували підвіз води, коли в місті її не було, але цього було недостатньо. Це перше рішення.
Потім ми вже вдруге піднімали питання стосовно водопостачання й наполягали, щоб зробили свердловини. Відповідь від голови була така: “У нас евакуація, тому евакуюйтеся”. Але ж не всі жителі могли виїхати — деякі залишалися. Тоді так, пробурили свердловини. У місті їх було декілька. Коли вже взагалі не було води, бо дуже часто обстрілювали й ми сиділи без електропостачання, на деяких свердловинах навіть генератори поставили. Я точно не пам’ятаю, але це вже, мабуть, 2023 рік був.
До речі, ви ж до повномасштабного вторгнення входили в постійну комісію з питань ЖКГ. В умовах, коли депутатських засідань уже не було, чи залучали вас як радницю поза ними?
Я такого не пам’ятаю. Може, когось і залучали, але до мене не зверталися.
Місто Гірник окупували одним із перших у Курахівській громаді. Коли ви залишили його вдруге?
Я з Гірника виїхала у 2024 році за кілька місяців до окупації.
Станом на липень 2026 року всі 28 населених пунктів Курахівської громади перебувають під російської окупацією. Згідно з переліком Міністерства розвитку громад і територій, першими серед них опинилися місто Гірник, селища Гостре й Курахівка — ці населені пункти росіяни остаточно загарбали 20 листопада 2024 року.
Уперше українська влада визнала частину Курахівської громади окупованою в березні 2025-го. Утім, тоді до переліку увійшли інші населені пункти. Адмінцентр громади — місто Курахове — визнали окупованим у вересні того ж року. Для нього початок окупації визначили з 25 липня 2025 року. Саме після цієї дати вся громада офіційно опинилася під контролем росіян.
Чи після виїзду з міста ви продовжували якось комунікувати з людьми зі свого виборчого округу?
З людьми, які залишилися там, не спілкувалася. Із тими, хто виїхав на [підконтрольну] територію України, розмовляла, але щодо моєї депутатської роботи вони до мене не зверталися.
А чи продовжували депутати зв’язуватися між собою? Чи існує зараз комунікація між вами і військовою адміністрацією?
Я спілкуюся з двома депутатами, але це також загальне спілкування, а не стосовно депутатської роботи.
У військову адміністрацію, коли виїхала, я кілька разів дзвонила: просила допомоги для однієї людини і зверталася з проханням організувати продовольчу допомогу в місці, де я зараз мешкаю, адже тут багато людей із Гірника. Ми налагодили це, і зараз військова адміністрація інколи привозить людям гуманітарну допомогу — не всім, а окремим категоріям.
Можете уточнити, про яке саме місце йдеться?
Місто Тернівка Дніпропетровської області.
На Дніпропетровщині якраз діє гуманітарний хаб для жителів Курахівської громади. Це звідти привозять гуманітарну допомогу?
Так-так.
А коли вдалося налагодити цей підвіз?
По-моєму, у кінці 2024 року допомога вже була.
Після цього чи були з вашої сторони ще якісь ініціативи, які могли бути корисними жителям?
Ні, більше не було.
Ви сказали, що після виїзду з Гірника жителі не зверталися до вас як до депутатки. Наразі цей статус має для вас якусь практичну складову, наприклад, ви виконуєте якісь обов’язки, чи це все ж умовність?
А які обов’язки? Ніякі не виконую, якщо так розібратися.
А якщо говорити про формальні обов’язки — те ж саме подання декларацій?
Декларацію я подаю, так. Більше ніяких таких обов’язків немає.
До речі, у вашій декларації за минулий рік вказано, що місце проживання збігається з місцем реєстрації. Але ж ви самі казали, що виїхали з Гірника у 2024 році.
Мабуть, там якась помилка. Це неправильна інформація.
Враховуючи, що як таких обов’язків для вас не лишилося, жителі з проханнями не звертаються, військова адміністрація теж не долучає до процесів, чи думали ви скласти депутатський мандат?
Якщо чесно, ні. Я про це не думала.
А взагалі як ви бачите свою роль у місцевому самоврядуванні надалі? Може, маєте плани щодо цього після завершення війни?
Думаю, це треба буде обговорювати, вже коли закінчиться війна. Зараз я не можу нічого прогнозувати. Буде час — буде й думка.
Нагадаємо, раніше журналісти Вільного Радіо поспілкувалися з депутатками Краматорської та Лиманської міських рад, а також депутатами Соледарської, Святогірської та Часовоярської міських рад про нинішню роботу без засідань та голосувань.