Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Від перших евакуацій із Бахмута й доставки хліба та підгузків — до догляду за маломобільними й організації евакуації з майном для тих, хто готовий виїхати. Волонтери громадської організації “Футурама” розповіли Вільному Радіо, як за чотири роки змінилися потреби людей на Донеччині та чому сьогодні головною перепоною для евакуації часто стає не небажання їхати, а відсутність місця для довгострокового проживання.
Миколу Саєнка у Краматорську називають то місцевим Сантою, то Дідом Морозом. Цьому сприяє і впізнавана зовнішність — довга біла борода, — і те, що волонтер роками перевтілюється у святкового персонажа та привозить дітям подарунки й солодощі. Втім, поїздки Саєнка Донеччиною давно не обмежуються дитячими святами. З початку великої війни він евакуює людей і тварин та привозить допомогу у прифронтові громади.
Громадська організація “Футурама” офіційно з’явилася наприкінці 2022 року. Але її засновник, краматорець Микола Саєнко, каже: спочатку не було ані організації, ані чітко визначених напрямів роботи. Допомога людям радше нагадувала “вільну течію”.
Після початку повномасштабного вторгнення частина бізнесів, магазинів, аптек та благодійних організацій припинили роботу або виїхали з Донеччини. Водночас у містах і селах залишалися люди, яким усе ще були потрібні продукти, ліки та інші базові речі.
Читати також: “Половина наших знає, що таке залишити дім із пакетом у руках”: як краматорський Санта і його команда допомагають людям
Саєнко тоді їздив власною автівкою між населеними пунктами, найбільше — до Бахмута. Звідти вивозив людей, їхнє майно, іноді цілі домогосподарства разом із тваринами. Повністю покривати витрати на такі поїздки власним коштом він не міг, однак, за його словами, не встановлював таких цін, які тоді просили деякі приватні перевізники. Порожньою машина назад не поверталася.
“Я в одну сторону вивозив людей, а з іншої завозив усе, на що був запит. Бо виїжджали магазини, аптеки — все це зникало різко, а людям треба були продукти, медикаменти. Я дорогою просто десь шукав склади з гуманітаркою, з кимось познайомився у чатах, з кимось — прямо в дорозі”, — пригадує Саєнко.
Так одне зі знайомств звело Миколу з громадською організацією “Зграя”. Волонтери запропонували йому кілька кубометрів дитячого харчування та підгузків. Спочатку Саєнко навіть не був певен, що зможе все це роздати.
“Я питав: “Нащо мені це?”. А мені казали: “Ти знайдеш кому це відвезти”. І справді, коли почав шукати і виявив масштаби цієї проблеми, то не очікував. Дітей багато було, а батьки їх ще переховують від війни”, — говорить волонтер.
Допомога дітям поступово стала одним із напрямів майбутньої “Футурами”. З цим Саєнко пов’язує і саму назву організації: це водночас відсилання до мультсеріалу та слова “майбутнє”, яким для команди були діти. Каже, коли настав час реєструвати організацію, частина очевидних назв уже була зайнята — так і зупинилися на “Футурамі”.
До того часу навколо цієї роботи вже об’єдналися близько 40 людей. Саєнко згадує, що лише до осені 2022 року на своєму жовтому “поштовику” 1995 року зміг завезти на Донеччину близько 50 тисяч буханок хліба та 15 тонн корму для тварин. Кількість дитячого харчування та підгузків уже й не пам’ятає.
Щоб отримувати, розподіляти й передавати такі обсяги допомоги далі, стихійного волонтерства вже не вистачало. Тож наприкінці 2022-го команда офіційно зареєструвала громадську організацію “Футурама”.
“Я завжди казав, що ми не будемо розділяти й відокремлювати. Є родина, де п’ятеро дітей, є де одна — ми всім будемо допомагати. Може, не всім зможемо, але спробуємо”, — пояснює підходи до роботи Саєнко.
Згодом географія роботи “Футурами” розширювалася разом із тим, як змінювалася ситуація на Донеччині. Волонтери їздили до Святогірська, Дробишевого та інших населених пунктів півночі області, працювали в Кураховому, Гірнику та Українську на півдні.
Після звільнення Лимана одним із першочергових запитів знову стала гуманітарна допомога: людям потрібно було повернути хоча б частину того, чого вони позбулися через бойові дії. Окремо команда продовжувала працювати з дітьми — привозила їжу та солодощі, влаштовувала невеликі вистави й святкові заходи.
Та з наближенням фронту до нових населених пунктів змінювалися й прохання людей. У приватному секторі евакуація нерідко означала залишити не лише будинок, а й усе господарство — собак і котів, кіз чи корів. Саєнко наголошує, що стандартний сценарій, за якого людина бере найнеобхідніше і сідає в евакуаційний транспорт, підходив далеко не всім.
“Ми розуміємо, що оцей алгоритм, коли людина бере два пакети з собою і має кудись їхати, — рідко так працює. Тому ми пробували вивозити домогосподарства і допомагати забрати тварин”, — каже чоловік.
Згодом “Футурама” почала співпрацювати з волонтерами, які спеціалізувалися саме на евакуації тварин. Разом робили маршрути через усю країну — від Донеччини до Карпат. Перші корови були з Бахмута.
Наприкінці 2022 року Микола разом зі знайомим волонтером поїхав до міста перед новорічними святами. Вони хотіли знайти родини, які ще залишалися з дітьми, привезти їм солодощі, а головне — поговорити про евакуацію. Саєнко підкреслює, що гуманітарною допомогою команда не хотіла створювати людям додатковий стимул залишатися там, де вже було небезпечно.
За кілька днів волонтери знайшли у Бахмуті та поблизу 38 родин із дітьми. Частину вдалося переконати виїхати. Серед тих, хто прийшов по солодощі, була жінка з донькою-підліткою. Саєнко почав переконувати матір евакуювати дитину, але та відмовлялася, бо родина мала господарство й не хотіла його залишати.
“Я коли роздавав цукерки, то я подивився на дівчинку і подумав на секунду про те, що буде, якщо вона залишиться в місті, коли прийдуть ці звіри — росіяни. Я почав вмовляти маму, що треба виїхати. Вона відповідала, що в них господарство і взагалі вони вірять у ЗСУ, і все буде нормально. Так люди часто кажуть, коли не наважуються виїхати”, — розповідає Саєнко.
Проте він обмінявся з жінкою контактами. Вона незабаром подзвонила волонтеру — після того, як кілька сусідніх будинків рознесло “Градами”.
“А я ж пообіцяв і довелося щось думати з цими коровами”, — посміхається чоловік.
У підсумку з Бахмута він вивіз чотирьох корів. За останньою, згадує волонтер, повертався кілька разів через ситуацію в місті дістатися до неї вдалося приблизно з п’ятої спроби.
Допомагати літнім і маломобільним людям у “Футурамі” почали ще у 2022 році. Микола Саєнко пояснює — молодші люди частіше виїжджали з небезпечних громад, тоді як серед тих, хто залишався, було багато людей старшого віку. Для них організація почала просити у донорів засоби гігієни для дорослих, колісні крісла, ходунки, палиці та інші засоби реабілітації. З роками, каже Саєнко, стало зрозуміло, наскільки масштабною є ця потреба.
Одна з проблем виникає, коли разом з іншими жителями з небезпечного міста чи селища починають виїжджати соціальні працівники. Частина літніх і маломобільних людей, за якими вони доглядали, залишається без допомоги.
“Ми їх за це не можемо звинувачувати. Їм це можуть і по роботі сказати, та і загалом, коли вже є такий процес у місті, то це питання часу. Але виходить так, що соцпрацівники за цими маломобільними часто дивилися, а так вони залишаються практично самі”, — пояснює Микола Саєнко.
Проте ситуації бувають різні, одразу додає волонтер і пригадує, як вивозили із селища Катеринівка поблизу Клебан-Бика одну з останніх соцпрацівниць. Жінка не погоджувалася їхати, поки не евакуювали останню літню підопічну, за якою вона доглядала.
Тепер із подібною ситуацією у “Футурамі” стикаються вже у Краматорську. Координаторка та програмна менеджерка організації Алла Білова розповідає, що працівниці соціального захисту у чотирьох районах міста передавали волонтерам своїх підопічних. Лише в Ясногірці за один день додалося 14 людей, які потребують догляду.
“В місті все менше працівників соцзахисту. Я їх розумію. Крім того, як тут розірватися між тим, що кажуть — треба евакуюватися і треба залишатися. Але цей факт означає, що в нас на догляді наших бабусь і дідусів стає більше і більше”, — пояснює Алла Білова.
Нині допомога самотнім, маломобільним і лежачим людям — один з основних напрямів роботи організації. У “Футурамі” є близько 20 доглядальниць. Білова каже, що вони не обмежуються доставкою необхідного: готують їжу, допомагають із побутом і намагаються враховувати потреби кожної людини окремо.
Загалом у громадській організації нині 25 людей, які отримують винагороду за свою роботу, а також волонтери й ситуативні помічники. Вони продовжують допомагати родинам із дітьми, зокрема тим, чиє житло зруйноване, передавати одяг та засоби гігієни. Окремими напрямами залишаються евакуація тварин і родин разом із майном — аж до холодильників та інших великогабаритних речей.
Останнє, наголошує Білова, працює насамперед тоді, коли люди вже знають, куди їдуть і де зможуть залишитися надовго.
Про теперішній Краматорськ Алла Білова говорить не лише як представниця громадської організації. Вона сама родом із міста і нині живе тут. У 2022 році разом із дитиною Білова виїхала з Донеччини. Спочатку жила у Рівному та Львові, потім — у Польщі, а після цього майже два роки в Німеччині. У 2024 році вона повернулася до Краматорська, де залишається її родина.
“Ми живемо в цьому всьому хаосі та якось вже адаптувалися. Бо, знаєте, іноді досі буває так, що хтось дивується, що на Донеччині ще щось працює і залишається”, — каже координаторка “Футурами”.
Однією з повсякденних проблем у місті вона називає електропостачання. Як відзначає Білова, у середньому електрика є близько шести годин на добу, хоча ситуація відрізняється залежно від району. До планових чи аварійних відключень додаються щоденні пошкодження мереж.
За роки війни, каже вона, містяни навчилися підлаштовувати побут під відсутність електрики, користуватися павербанками, готувати без звичних електроприладів, обходитися без холодильників.
Ще складніше з водою. В окремих частинах Краматорська її може не бути по два-чотири дні. Частково місто рятують свердловини, якими жителі користуються ще з 2014 року. Саме вода, за словами Білової, стала однією з тих тем, які дедалі частіше обговорюють між собою краматорці.
“Якщо раніше люди цікавились, де і яку гуманітарну допомогу видають, то зараз все частіше ми між собою обговорюємо, де воду якісніше набрати. Місцеві обмінюються інформацією, де накипу у чайнику після води менше — на Ясногірці чи на Красноторці”, — ділиться жінка.
Змінилися через це і запити, які отримує “Футурама”. Комусь потрібна питна вода, комусь — зарядна станція чи генератор. Технічну воду поки можна набирати зі свердловин.
Відсутність води чи світла на кілька днів, каже Білова, вже не сприймається у місті як щось надзвичайне. Це стало частиною повсякденності. А от напередодні холодів краматорців дедалі більше хвилює інше — якою буде наступна зима.
“Що стосується газу і опалення, то тут ми всі переживаємо і навіть не знаємо до чого готуватися. Бо за відчуттями підготовка до опалювального сезону в нас або не почалась, або якась дуже повільна. Що дуже хвилює місцеве населення. Навіть в середині команди в нас різне бачення ситуації, бо тут ніякі прогнози не можуть бути 100% правильними”, — ділиться Алла Білова.
Водночас, журналісти Вільного Радіо писали про підготовку Краматорська до наступного опалювального сезону. Станом на червень комунальні підприємства оголосили щонайменше десять тендерів на ремонт тепломереж і газопроводу загальною очікуваною вартістю понад 37 мільйонів гривень. Ремонти ділянок теплотрас у місті продовжуються, прийманні їх планують і виділяють на це кошти.
Додамо, що у прифронтовій Краматорській громаді на тлі посилення російських атак Укрпошта призупинила роботу трьох своїх відділень у Краматорську, а також одного — у селищі Біленькому. Також через погіршення безпекової ситуації в Краматорську закрили одне із відділень Пенсійного фонду України, на Донеччині тимчасово призупинили роботу Краматорського та Слов’янсько-Лиманського центрів обслуговування платників. Рішення пояснили технічними обставинами.
Кірм того, у Малотаранівці, Красноторці та Біленькому перестали вивозити сміття з деяких вулиць.
У “Футурамі” вже почали обговорювати, що може знадобитися підопічним організації взимку. Координаторка розповідає, що нещодавно команда зібрала доглядальниць і попросила скласти перелік найнеобхіднішого. У ньому зʼявилися подушки, ковдри, спальники, креми від пролежнів та інші речі, яких потребують літні й лежачі люди. Сама Білова, однак, слухала цей перелік і думала, що головної проблеми він не вирішує.
“Я чесно з тих людей, які розуміють, що в критичній ситуації доведеться виїжджати. І це насправді крик населення і найбільший запит останніх місяців — нам немає куди їхати, нам просто немає куди їхати”, — наголошує вона.
За різними оцінками, нині у Краматорську залишаються близько 50–60 тисяч людей. Точних даних щодо їхнього віку немає, але Алла Білова зі свого досвіду припускає, що щонайменше половина — люди пенсійного віку. За роки життя поблизу фронту здоровʼя багатьох літніх людей погіршилося. Частині потрібен постійний догляд, засоби гігієни та допомога в побуті.
Програмна менеджерка “Футурами” називає тих, хто залишається, “людьми-якорями” — тими, хто з різних причин не може просто зібрати речі й поїхати. Навіть наявність місця для тимчасового проживання не завжди розвʼязує проблему. Білова наводить власний приклад: “Я мама з дитиною, в мене є пропозиція виїхати на три місяці проживання. В мене питання — а що далі? Де гарантія, що я після цих трьох місяців не опинюся на вулиці”.
Ще складніше знайти довгострокове місце для літньої або лежачої людини. У “Футурамі” зараз працюють над розселенням своїх підопічних, однак серед варіантів, про які говорить координаторка, — шукати родичів чи знайомих, готових прийняти людину, або домовлятися з тими, хто виїхав і має вільне житло в інших регіонах. Є місця у гуртожитках, але вони підходять не всім і також не завжди дають довгострокове рішення.
Втім, на практиці цей шлях не завжди такий послідовний. Раніше Вільне Радіо вже розповідало про прогалини в евакуації, на які звертали увагу благодійні організації. Люди часто не знають, де житимуть після виїзду та хто допоможе їм адаптуватися. Особливо гостро це стосується літніх і маломобільних: облаштованих для них місць у прихистках бракує, а іноді після евакуації люди змушені тимчасово залишатися у лікарнях, поки для них шукають відповідні умови. Частину цієї роботи фактично беруть на себе громадські та благодійні організації. Представники благодійних фондів, які працюють з евакуацією, раніше наголошували: самого вивезення з небезпечної території недостатньо. Потрібен повний супровід — від зрозумілої інформації перед виїздом до житла, медичної та соціальної допомоги вже у громаді, яка приймає людину.Влітку 2026 року уряд спробував відповісти на частину цих побоювань і представив шлях евакуації у чотири кроки: транспорт із небезпечної території, транзитний центр, безплатне тимчасове житло у безпечнішому регіоні та фінансова підтримка. Для маломобільних людей обіцяють спеціальний транспорт, а місце для тимчасового проживання, за урядовою інструкцією, мають допомогти підібрати протягом кількох днів.
Саме це Микола Саєнко називає однією з головних проблем евакуації маломобільних людей. Фізично вивезти лежачу людину складно, але ще складніше знайти місце, де вона зможе жити й отримувати необхідний догляд. За роки евакуацій у чоловіка змінилося і ставлення до тих, хто продовжує залишатися неподалік фронту.
“У всіх одне питання — куди їхати, от куди? І це, я вважаю, на сьогодні фактор номер один, який пояснює, чому люди сидять вдома і не хочуть нікуди їхати. Тут навіть справа не у бажанні. От якби їм чітко пояснили куди, в які умови, на скільки, за скільки — інша справа”, — наголошує засновникм “Футурами”.
Білова також каже, що часто чує критику на адресу людей, які не виїжджають завчасно, а потім для їхнього порятунку доводиться ризикувати іншим. Але життя в безпечнішому регіоні, наголошує вона, має бути не просто можливістю виїхати з небезпечного міста, а зрозумілою перспективою хоча б на тривалий час.
“Повірте, якщо людям гарантують нормальні умови проживання, і ще довгострокові, то люди із задоволенням евакуюються. Бо коли починають критикувати і казати: “Ось люди до останнього залишаються, потім за ними їдуть і ризикують життям”, — просто ці люди навряд були в цій ситуації, коли треба виїхати у невідомість”, — ділиться Алла Білова.
Так питання, з яким “Футурама” стикалася ще під час перших евакуацій із Бахмута, через майже чотири роки нікуди не зникло. Машину для виїзду знайти можна. Значно складніше відповісти людині, куди вона цією машиною має їхати.
Раніше журналісти Вільного Радіо писали про роботу гуманітарної місії “Проліска” і те, як організовували евакуацію літніх людей з Костянтинівки. Організація також евакуює сім’ї разом із майном з відносно безпечних міст Донеччини.
Хоча людей часто зупиняє саме невизначеність, але і досі існують міфи щодо евакуації з прифронтових регіонів. В одному з матеріалів евакуаційник благодійного фонду “Схід SOS” розповів Вільному Радіо про те, які фейки про виїзд з небезпечної території зустрічає найчастіше та звідки вони беруться.