Підтримайте Вільне Радіо
Протягом 2025 року російська армія понад 42,5 тисячі разів йшла в атаку на позиції оборонців ЗСУ в Донецькій області. Більшість штурмів українські захисники відбили, однак окремі невдачі призвели до втрати понад 2900 км² території Донеччини — це майже 11% усієї площі регіону. Водночас найпомітнішим успіхом ЗСУ за рік стало звільнення Добропільського виступу площею 102 км².
Журналісти Вільного Радіо підготували детальний аналіз подій року, що минає, на фронті на Донеччині загалом і окремо на кожному з напрямків.
Усі дані, наведені нижче, журналісти Вільного Радіо подають, спираючись на інформацію від Генштабу, бригад ЗСУ та аналітичного порталу DeepState.
За 2025 рік окупаційні війська захопили близько 2 907 км² території Донецької області. Найбільші просування загарбників зафіксували на Олександрівському та Покровському напрямках.
Українські захисники також мали успіхи — на Покровському напрямку їм вдалося повернути під контроль 102 км² території. Це єдиний помітний на мапі результат контрнаступальних дій ЗСУ за рік. Інші успішні контратаки не мали тривалого ефекту, адже згодом окупанти змушували українські підрозділи знову відходити.
Отже, протягом 2025 року в окупацію потрапило ще 10,9% території Донецької області. Найбільше росіяни захопили у липні — 1,7% території регіону, найменше — у березні (0,3%).
На кінець 2025 року з 26,5 тис. км² загальної площі Донеччини в окупації перебувають 20,65 тис. км², або 77,8%.
Журналісти Вільного Радіо підрахували, що найнижчі темпи окупації Донецької області у 2025 році фіксували навесні — від 74 до 157 км² на місяць. Улітку загарбники наступали найактивніше, що призвело до найбільших територіальних втрат року — понад 390 км² щомісяця.
Восени темпи наступу знизилися до 98–172 км² на місяць. Втім, ця умовна “передишка” тривала недовго — наприкінці року російська армія активізувала штурми й майже повернулася до літніх темпів окупації.
Просування територією неможливе без активних штурмів, тож журналісти підрахували кількість атак російських військових на різних напрямках Донеччини протягом 2025 року. За даними Генштабу ЗСУ, росіяни здійснили:
Загалом упродовж 2025 року російська армія 42 543 рази атакувала позиції українських захисників у Донецькій області.
Зазначимо, всі наведені дані — зокрема щодо лінії фронту, кількості захоплених росіянами або звільнених підрозділами ЗСУ територій — можуть бути неповними. Інформація актуальна станом на 27 грудня 2025 року. Крім того, джерела ЗСУ та аналітики DeepState іноді оновлюють дані із затримкою порівняно з подіями безпосередньо на фронті.
Найбільших територіальних втрат Донеччина зазнала на Олександрівському (колишньому Новопавлівському) напрямку. За 2025 рік російська армія захопила тут близько 962,5 км² території.
У період із січня по квітень під окупацію щомісяця переходило від 25 до 60 км². А після повідомлень ЗСУ про збільшення кількості військових тут, починаючи з травня темпи окупації зросли у кілька разів і сягали від 120 до 180 км² на місяць.
Такий темп наступу загарбників зберігався до кінця серпня, після чого сповільнився й коливався в межах від 2 до 20 км² на місяць.
Це зниження темпів пов’язане не лише з ефективною обороною українських захисників, а й із тим, що частина просувань на цьому напрямку у 2025 році змістилася на територію Дніпропетровської області.
На Олександрівському напрямку окупанти у 2025 році рідше застосовували бронетехніку, натомість активніше використовували дрони на оптоволокні.
“У противника дронів на оптоволокні дуже багато, він їх не шкодує. Ворог здебільшого атакує ними наші автомобілі, які забезпечують логістику. Наші РЕБи не можуть протидіяти цим дронам”, — говорив заступник командира аеромобільного батальйону 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади ЗСУ Богдан Януш.
Таку тактику зумовлює географія місцевості, адже ландшафти Олександрівського напрямку складаються переважно із сіл та відкритих полів між ними.
У ЗСУ наголошували, що просування росіян супроводжувалося значними втратами. Зокрема, російські війська неодноразово змінювали підрозділи, оскільки попередні зазнавали майже повного знищення.
“Ви навіть не уявляєте: це не один, не два і не п’ять — це сотні загиблих на цих ділянках. Окупант просто “закидує м’ясом”, як ми це називаємо. Підрозділи противника змінюються один за одним: один виснажується, втрачає людей, після чого заходить інший і знову йде в наступ”, — говорив командир роти вогневої підтримки 5-ї окремої штурмової Київської бригади Микола Зінько.
Водночас підрозділи ЗСУ звільнили близько 8 км² у районі села Іванівка на межі Донецької та Дніпропетровської областей. Населений пункт звільнили 23 грудня. Це відновлення контролю над частиною території, із якої протягом 2025 року українським захисникам довелося відступити.
Територій, захоплених до 2025 року, на цьому напрямку не звільняли.
Другим за обсягом втрачених територій у 2025 році став сусідній Покровський напрямок. Протягом року російські інтервенти захопили тут близько 638,6 км² території.
У період із січня по лютий під окупацію щомісяця потрапляло близько 80 км². Згодом темпи просування росіян знизилися, і до кінця квітня вони захоплювали від 8 до 18 км² на місяць. Починаючи з травня, наступ загарбників знову активізувався, і їм вдавалося щомісяця захоплювати від 80 до 90 км² території. Така динаміка зберігалася до вересня. Упродовж цього періоду окупанти прагнули увійти до Покровська, однак зазнавали невдач.
“Ворог має величезні втрати — понад роту на тиждень лише на нашому напрямку: 150–200 осіб живої сили щотижня”, — говорив командир батальйону безпілотних систем 72 ОМБр імені Чорних Запорожців Андрій Назаренко.
Наприкінці літа сформувався т.з. Добропільський виступ. Російські військові здійснили прорив від села Новоторецьке до села Золотий Колодязь, просунувшись приблизно на 15 кілометрів на північ. Така ситуація створила загрозу для Добропілля. Водночас перший корпус НГУ “Азов” зайняв смугу відповідальності й розпочав зачистку території від підрозділів противника, які прорвалися.
У перші два осінні місяці окупанти змогли захоплювати на напрямку ще від 19 до 36 км² на місяць.
Попри те, що в попередні місяці під контроль росіян переходили значно більші ділянки, у жовтні увага до Покровська зросла. Це пояснюється тим, що російські війська змогли увійти до південних околиць міста. Так, 29 жовтня вони встановили свій прапор на стелі при в’їзді до Покровська, однак ЗСУ того ж дня його знищили. Розпочалася битва за місто на його території.
Наприкінці року окупанти знову захоплювали майже 80 км² території щомісяця. Найзапекліші бої тривали безпосередньо у Покровську.
Проблеми оборони ЗСУ на цьому напрямку пов’язували з нестачею піхоти. Командир 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний Яр” Шаміль Крутков у коментарі журналістам “Слідства.Інфо” зазначав, що за місяць підрозділам «можуть дати до десяти людей», а подекуди ще наполягали на “спіхоченні” — тактиці утримання лісосмуг до повного виснаження особового складу.
Крім цього, українські кореспонденти повідомляли про критичну ситуацію з протидроновою боротьбою на Покровському напрямку.
“Ми програли антидронову війну з росіянами на Покровському напрямку. <…> Для загального розуміння скажу, що наші гексакоптери ворог збиває своїми FPV-дронами ще під час зльоту”, — писала військова кореспондентка ТСН Юлія Кирієнко-Мерінова.
У другій половині листопада росіяни заявляли про контроль над 70% Покровська, однак у пресслужбі Генерального штабу ЗСУ цю інформацію спростовували. Станом на кінець грудня окупанти не встановили повного контролю над містом, а підрозділи ЗСУ продовжують утримувати позиції в північних кварталах.
Сусідній Мирноград окупаційні війська також штурмували наприкінці року, проте підрозділи ЗСУ стримують ці атаки. Але у східних кварталах міста аналітики порталу DeepState вже відзначили спірну територію, а в масштабах усього напрямку помітно, що місто оточили з трьох флангів.
Водночас підрозділи ЗСУ звільнили на цьому напрямку близько 102 км² — від села Суворове на півночі до села Золотий Колодязь. Йдеться про виступ, який окупанти сформували влітку. В останні дні листопада командувач Десантно-штурмових військ ЗСУ оголосив про завершення операції зі звільнення Добропільського напрямку.
Територій, захоплених до 2025 року, на Покровському напрямку не звільняли.
Початок 2025 року на Костянтинівському (колишньому Торецькому) напрямку супроводжувався повідомленнями про те, що окупанти змогли прорватися до центру міста.
Втім, упродовж року темпи наступу російських інтервентів залишалися невисокими — від 3 км² у січні до максимум 41 км² у листопаді. Подекуди загарбникам узагалі не вдавалося зрушити лінію фронту. Наприклад, у лютому просувань не зафіксували.
У боях за Торецьк безпілотники на оптоволокні почали масовано застосовувати ще з квітня.
“Бачив, скільки оптоволокна вже висить на деревах. На сонці ці струни так відблискують — якщо зібрати їх у жмут, то, напевно, там до ста одиниць точно можна було б назбирати”, — говорив речник оперативно-тактичного угруповання “Луганськ” підполковник Дмитро Запорожець.
Просування в Торецьку давалося росіянам повільно, тож наприкінці весни загарбники почали намагатися обходити місто з флангів.
“Нині росіяни активно зосередили увагу в напрямку Романівки та намагаються обходити частину Торецького напрямку, де раніше їм це не вдавалося”, — говорив Дмитро Запорожець.
Така тактика дала результат, і в серпні Торецьк оточили з трьох сторін. У другій половині 2025 року в ЗСУ озвучили, якими втратами росіянам даються ці просування на Костянтинівському напрямку.
“Загальні втрати противника на цьому напрямку наближаються до 60 тисяч осіб особового складу”, — уточнював пресофіцер 100 ОМБр Сергій Хомінський.
Наприкінці року аналітики порталу DeepState позначили весь Торецьк як окуповану територію. Водночас українська влада офіційно не визнавала окупацію міста.
Загалом упродовж 2025 року на Костянтинівському напрямку під окупацією опинилося близько 574 км² території. За задумом інтервентів, ця ділянка бойових дій має стати південним плацдармом для наступу на Костянтинівку.
Протягом 2025 року підрозділи ЗСУ не звільняли територій на цьому напрямку.
Краматорський напрямок (колишній Часовоярський) упродовж усього 2025 року залишався зосередженим на боях у Часовому Ярі. Цей напрямок виявився найбільш стабільним протягом року, адже російська армія змогла захопити тут близько 49 км² території — найменше серед усіх напрямків Донеччини.
Російські війська хоч і намагалися зрушувати лінію фронту, однак траплялися місяці, коли їм вдавалося захоплювати лише 0,3 км², як у травні, а подекуди просувань не фіксували взагалі. Таку ситуацію спостерігали у лютому, квітні, липні, вересні та жовтні. Найбільший обсяг територій у районі Часового Яру загарбники захопили у серпні — 16 км².
Упродовж року бої тривали безпосередньо в Часовому Ярі, де, за словами військових, немає чіткої лінії розмежування.
“Наші хлопці використовують канал “Сіверський Донець — Донбас” як фортифікацію. Це відкрита місцевість і зручний орієнтир, щоб бачити будь-які переміщення та відповідно реагувати”, — говорив речник 24-ї ОМБр ім. Короля Данила Андрій Полухін.
Втім, російські війська все одно намагалися штурмувати позиції українських захисників.
“Ворог зараз не здатен вести активні наступальні дії. Усі його попередні спроби закінчилися нічим. На Часовоярському напрямку штурмові групи фактично знищують на каналах”, — розповідав головний сержант роти вогневої підтримки 5-ї ОШБр Юрій Сиротюк.
Через це російська артилерія та авіація зосереджувалися на руйнуванні міської забудови, однак це не дало їм можливості просунутися містом.
В останній день липня окупаційна армія заявила про нібито повний контроль над Часовим Яром. Ці твердження Вільному Радіо спростував очільник міської військової адміністрації Сергій Чаус.
Наприкінці року ситуацію на напрямку можна було охарактеризувати як відносне затишшя, адже навіть у щоденних зведеннях Генерального штабу неодноразово фіксували дні без жодної атаки. Зокрема, така ситуація склалася 16 та 17 жовтня.
Нині місто, за словами військових, перетворилося на “кладовище техніки, тіл та дронів”.
Сергій Чаус називав ситуацію у місті “найскладнішою, яка може бути”.
“На жаль, інформації про виїзд людей немає. На території громади залишаються близько 100 осіб. Скільки з них живі — сказати неможливо, адже бойові дії тривають”, — говорив Сергій Чаус.
Протягом 2025 року підрозділи ЗСУ не звільняли територій на Краматорському напрямку, а стримували просування.
Сіверський напрямок упродовж 2023–2024 років відзначався відносною стабільністю. Ситуація тут була подібною до тієї, що спостерігалася у 2025 році на Краматорському напрямку. Утім, у 2025 році російська армія почала активно наступати й захопила близько 335 км² території.
Початок року на напрямку залишався стабільним, але з лютого лінія фронту почала рухатися на користь окупаційних сил. Спочатку щомісяця захоплювали лише невеликі ділянки — від 1 до 2,5 км², або просування взагалі не було, як у січні та квітні.
Окупанти прагнули змінити ситуацію, і з травня почали накопичувати сили для наступу на Сіверськ. Підготовка тривала до червня.
“За даними розвідки, наразі противник укомплектував свої сили на дуже високому рівні. У них достатньо особового складу, а також зброї, техніки й боєприпасів”, — розповідав начальник секції оперативного планування штабу 4 батальйону бригади “Рубіж” НГУ Богдан Пантьо.
Після цього темпи захоплення територій зросли в кілька разів і сягали від 23 до 54 км² на місяць. Впродовж року загарбники перетнули адміністративний кордон Донеччини та Луганщини й дійшли до Сіверська.
Активність окупантів залишалася високою й у вересні — з того часу вони наполегливо наступали на місто. Бої за Сіверськ тривали всю осінь. Російські війська захопили більшість Серебрянського лісу й у грудні змогли увійти до міста.
23 грудня Генеральний штаб ЗСУ повідомив, що українські захисники відійшли із Сіверська. На такий крок пішли для збереження життів бійців, адже окупанти мали перевагу в живій силі та техніці. Вони не обмежилися окупацією міста та продовжили наступ.
Протягом 2025 року підрозділи ЗСУ не звільняли територій на цьому напрямку.
Бійці ЗСУ утримували лінію фронту на Лиманському напрямку протягом січня та лютого. З березня окупанти почали зрушувати її на свою користь — від 15 до 29 км² на місяць. Військові пояснювали тодішню ситуацію афоризмом: “Вода точить камінь”.
“Армійці країни-агресорки спочатку йдуть парами, потім збираються в групи по 10–15 осіб та починають атакувати українські вогневі точки”, — говорив начальник відділення комунікацій 60 окремої механізованої бригади Максим Білоусов.
Накопичення сил загарбників почали спостерігати з квітня, а в травні російські підрозділи були вже укомплектовані на 70–90%. Найбільш активний рух росіян зафіксували з липня по серпень — щомісяця вони захоплювали від 59 до 70 км² території. Попри втрати 80% піхотинців, вони не знижували темпів наступу.
“Логіка російського офіцера така: мені байдуже, скільки людей померло. Головне — показати на карті, що захопили певну територію”, — говорив в ефірі Армія TV командир екіпажу БПЛА на позивний “Кара небесна” із 4-ї бригади оперативного призначення “Рубіж” Нацгвардії України.
Починаючи з вересня, темпи наступу загарбників знову знизилися — вони захоплювали від 15 до 23 км² на місяць. У ЗСУ часткову стабілізацію пояснювали підкріпленням.
Станом на 2 січня 2026 року від околиць Лимана до найближчих позицій росіян залишалася відстань близько 2 км. На мапі знову видно відому тактику росіян — місто поступово оточують з трьох флангів, на яких українським захисникам доводиться стримувати атаки.
Нагадаємо, протягом 2025 року журналісти Вільного Радіо брали інтерв’ю у захисників держави та розповідали їхні історії. Серед них були бахмутянин, який втратив ногу під час вишколу у тилу, операторка безпілотників з Покровського напрямку, евакуаційний капелан, котрий підтримує військових, військова ЛГБТК+ та багато інших. Читайте більше інтерв’ю у відповідному розділі сайту Вільного Радіо.